Читати книгу - "Заклятий козак"

- Хіба ж ти, тату, звідти будеш?

- Авжеж. Тому-то в мене з сим собакою не покінчене діло.

- А що він тобі зробив?

- Мого батька й маму звелів киями на смерть забити, а мене втопити, та добрий чоловік сховав мене в пору від панського гніву.

- Ну, коли так, то й мені з ним діло… От гаразд складається! Не близько було з Січі до Красноставців, - та ще ватага

Карлова накладала дороги, обминаючи села, міста та панські замки, щоб прийти непомітно до Красноставців, поки доберуться до лісу, який Карпо знав дуже добре. В сім лісі вони сховались, мов на дні моря. Карпо вишукав якусь неприступну балку й тут ждали слушного часу.

IX

У той час готовились у красноставецькім замку до великого свята.

Пану Овруцькому надокучило самітне життя серед сеї пустині, а при його багацтві не тяжко було знайти дружину хоч би з якого роду.

Пан Овруцький оженився з дочкою магната Потоцького в Бучачі й саме тепер мав вернутися до свого замку з гарною двадцятилітньою жінкою.

Щоб сей поворот випав славно й урочисто, пан Овруцький заповів величавий бенкет і запросив сусідів.

Він не пожалів нічого, щоб бенкет випав на славу його роду. Хотів показати, що він не менший магнат, як і його тесть пан Потоцький.

Виїжджаючи на весілля, приказав службі, щоб усе було приготовлено гаразд, як личить магнатові, щоб не осоромитись перед панами. Гостей запросив багато.

З усіх усюдів з’їздилися пани зі своїми почтами.

Пора здавалася спокійна, про козаків у тих сторонах не було чути.

Цілими днями приїздили до замку панські карети й коляски різного роду й форми, а за ними цілі валки возів, коней, служби й псів та збройного почту двірських козаків. Кожний показував себе важним тим, що виступав з великою дружиною й табором. У тих часах треба було ночувати в степу або в лісі, бо дорога тяглася не раз і тиждень. Треба було все возити з собою. Тож вантажили на великі вози дорогі шатра для панства, шатра полотняні для служби, кухню, посуду, харчі, вина, горілки, м’яку постіль. Пани звикли до вигоди й розкошів, тому ніщо не могло їм бракувати в дорозі.

Красноставчани, дивлячись на ті табори, тільки хрестилися та ховалися куди хто міг. Вони знали, що пан має вернутись із молодою жінкою, що у замку буде якийсь бенкет і знали, що при такім бенкеті не обійдеться без напасти. Вони знали, що пани, попившись, вигадають якусь забаву, при якій не обійдеться без людських сліз. А що вигадувати буде ще й панська служба?

Ось недавно загадали пани собі на втіху топити в ставі відьом. Ловили по селу молодиць і старих баб та кидали в воду: котра не втопилася, то видно, що відьма, бо їй чортяка помагає. Таку вбивали.

Наляканий народ дрижав. Жінки плакали, діти ховалися по бур’янах, мужики тільки кулаки стискали та ні на що не могли зважитися, не чуючи в собі сили.

А панів напливало в Красноставці щораз більше й більше. Усіх годі було помістити в замку. Вози позаїздили на економію. Служба або тут помістилася, або йшла до хлопських хат на постій. Панство значне розмістилося в замкових покоях. Від того було на замку так тісно, що нікуди голки покласти. Служба ганяла один за другим, як в мурашнику. Зносили з возів скрині з убранням святочним тощо, ходили сходами вгору, униз, штовхаючи один одного.

Замкова служба розмістила гостей, вважаючи на їхню гідність, а всім порядкував маршалок замку, старий та сивий слуга пана Овруцького, також гербовий шляхтич.

Коли гість розтаборився, йшов до меншої зали їдальні підживитися, кожний для себе, бо головний бенкет було назначено на вечір. Попоївши, міг гість робити, що йому завгодно аж до вечора. Гості розбрелися по цілім замку, по саду й парку, ходили на привітання одні до других, а там знов сходилися в гуртки, балакаючи та дожидаючи свята.

Надвечір приїхав і пан Овруцький з своєю жінкою та його тесть і теща. Приїхали шестірнею карих коней в позолоченій кареті.

На милю від замку понад дорогою позапалювано смоляні бочки. Почет гарно вбраних дворецьких козаків на здорових конях палив з мушкетів. Тоді розділилися надвоє. Одна частина їхала попереду, друга позаду карети. Як наблизилися до замісу, вистрілили з гармат. Увесь замок аж горів від смолоскипів, було ясно, як удень. Усі гості вийшли на привітання, поки ще карета заїхала перед палац. «Вівати», вигукування, стріли гарматні…

Як карета станула, прискочив старий маршалок, одчинив дверці карети й поміг висісти панові. Пан Овруцький висів бадьоро й поміг своїй молодій жінці. Тоді маршалок виголосив вітальну промову. За ним виступив капелан замковий, патер єзуїтський, теж з промовою. Він поблагословив молодят, бажав їм доброго здоров’я для речі посполитої й католицтва, якого пан Овруцький показував себе ціле життя ревним борцем.

Пан Овруцький був вдоволений таким прийняттям, всміхнувся любо до жінки й подав їй руху. Пішли вгору сходами, вкритими дорогими турецькими килимами.

Поки що пані Овруцька зайшла до своїх покоїв, де служниці кинулись її переодягати до вечері.

Вона була напрочуд гарна й зовеш не під пару старому підтоптаному панові. Пан Овруцький, хоч почорнив чуприну Й вуса, хоч був червоний з лиця, був старий. Але панна зважилася вийти за старого бездітного магната, рахуючи на те, що недовго йому жити. Він умре, а вона візьме по йому його багатства й заживе по своїй уподобі.

Пани, бачачи таку пару, стали насміхатися та нишком жартувати собі, хоч се не перепиняло їм кричати «віватів».

Велику залу було вже приладжено до вечері. Понаставляли великих дубових столів, укритих тонесенькими скатертинами. Столи аж гнулися від позолоченого та срібного посуду, дорогих чарок і чаш.

За недовгий час маршалок виступив на середину й заповів, що йдуть ясновельможні. Усе стихло. Коли увійшов до зали пан Овруцький, ведучи під руку жінку, усі крикнули «віват», а на хорах заграла музика.

Пан Овруцький був одягнений у малиновий оксамитний кунтуш, оперезаний багатим поясом. Одну руку держав на держаку багатої шаблюки, другою вів під руку молоду жінку. Вона була вбрана в шовкову сукню. На голові в чорнім буйнім волоссі блищала діадема, прикрашена перлами. Від його відбивалося світло на всі сторони. На білій лебединій шиї пишалося гарне намисто. Були се великі перли, позчіплювані золотим тонесеньким ланцюжком невиданої роботи. Одним словом, обоє наділи того вечора на себе, що в них