Читати книгу - "Скоґландія"

що висиджуємо в золотих крісельцях? А тобі самій цього хотілося б?

Ярвен похитала головою.

— Ой лишенько, вже сухі! — вигукнула Малена, струснувши своїм білявим їжачком. — Скільки ж це років доведеться чекати, поки волосся відросте?! Я просто в розпачі!

Проте в її голосі ніякого розпачу не відчувалося.

— Тобі дозволяють чіпляти стільки таких постерів! — промовила Ярвен, заздро поглядаючи на стіни, з яких до неї з усіх боків усміхалися зірки поп-музики й кіно. — А мені мама завше забороняла. На її думку, це така… — Ярвен нишком пирхнула сміхом. — Така вульгарщина! Ну, тепер сама побачить!

Двері відчинились, і ввійшов Йоас. Він кинув погляд на Малену, впав на ліжко й сказав:

— Помалу ти стаєш схожа на себе.

— Ти що, дурний? — фиркнула Малена. — Отак просто ввійти, не постукавши? А якби я була гола?

— Тоді в мене повилазили б очі, — відказав Йоас. — Бачиш, я ризикую. До речі, ви ще не чули? Вони його катували!

— Твого батька? — спитала Ярвен. — Як він почувається?

Йоас стенув плечима й відповів:

— А як може почуватись людина, коли губи в неї порепалися й порозпухали, а на всьому тілі позапікалася кров?! Мерзотники! Якщо Норлін колись попадеться нам до рук, то, присягаю тобі…

— Йоасе! — урвала його Малена.

Хлопець зиркнув на Ярвен і пробурмотів:

— Вибач. Але він однаково мерзотник. Хоч і твій батько.

Ярвен опустила очі й ледь чутно спитала:

— Де він тепер?

— Ушився. А ти ж як думала?! — відповів Йоас. — Укупі з Больштремом і всіма своїми прихвоснями. Як тільки втямили, що запахло смаленим, одразу накивали п’ятами і, б’юсь об заклад, десь за кордон. Невеличке шестимісне авто мов крізь землю провалилося. Тепер ми його вже ніколи не побачимо.

Килим на підлозі в Малениній кімнаті мав такий самий вигляд, як той, що в Тіни вдома, а біля узголів’я ліжка, де в Тіни завжди стояли пляшки з газованою водою і соком, на цьому килимі виднілася велика темна пляма.

— Але всі оті прихвосні, — сказав Йоас, — які після смерті твого батька — ти ж бо знаєш, Малено! — увивалися коло віце-короля — «Ох, ваша високосте!» та «Ах, ваша високосте!» — як ти гадаєш, що вони роблять тепер?

Малена послинила пальця, поляпала ним по невеличкому прищику, який вискочив у неї на підборідді, й промовила:

— Тепер вони увиваються знов коло мого батька. Клятий прищ! А ти що думав? Їм навіть не треба пристосовуватись, усім отим слизнякам, блюдолизам та підлабузам, які не мають власної голови на в’язах. Просто досить лишатися там, де ти був завше. На боці влади.

— От мерзота! — кинув Йоас. — Тільки не вмикайте телевізора: ви цього не витримаєте! А як тепер усі вони пояснюють перед телекамерами, чому весь цей час плазували перед Норліном, чому після кожного його слова ляпали в долоні! Тепер вони всі як один — мовляв, нещасні, підступно ошукані жертви! Уявляєте, їх ошукали! Їх ошукав Норлін, отой поганець Норлін, і тепер вони до глибини душі обурюються. І як так могло статися?! А завтра вони вже почнуть запевняти, буцімто завше про щось здогадувались, і хіба їхні сусіди, мовляв, не пригадують, як вони ще кілька місяців тому запідозрили за Норліном щось неладне?!

— Та не нервуйся так, — сказала Малена. — Так воно вже ведеться. Такі вже люди, і не лише скоґландці. А нам це навіть вигідно. Тепер весь народ знов одразу став на бік мого батька.

— Поки хто-небудь знов не перехопить владу до своїх рук, — сказав Йоас. — Тоді вони перекинуться вже на той бік.

Та Малена його вже не слухала. Вона зовсім не як принцеса шпорталася в невеличкій косметичці, поки все, що в ній було, не висипалося на підлогу перед дзеркалом.

— Прокляття! — пробурмотіла вона. — І де це мій коректор, щоб замалювати прища?!

Ярвен лише мовчки поглядала на неї. У Малени знову з’явився батько, про якого вона цілих два місяці гадала, нібито його вже нема живого. Йоасів батько також уже на волі й невдовзі оклигає після катувань. Цього вечора на півночі повсюди запалюватимуть святкові багаття. Уся країна святкує, це радісний день для кожного скоґландця.

— Ну, то я піду вже, — промовила Ярвен, устаючи. Звичайно, тепер і вона в безпеці, й маму визволено з рук викрадачів. Але ж воднораз усе ще був і Норлін…

Вона нізащо б не сказала про це Йоасові й Малені, проте сама зі страхом здогадувалася, що кожна клітинка її тіла чинила опір проти того, щоб Норліна знайшли й схопили. Так, він заслуговував на покару, Ярвен це знала. Але вона не знала, що буде в неї на душі, коли Норлін постане перед судом і