Читати книгу - "Скоґландія"

в новинах по телебаченню щодня повідомлятимуть про те, чого він накоїв, кого ошукав, кого катував.

«Ти — та, хто ти є, — сказав колись Йоас. — Ніхто не відповідає за своїх батька й матір… Ти залишаєшся сама собою».

Одначе Норлін — її батько, і вона завдячує йому своїм порятунком. Коли її шукали з собаками, він дав їй утекти. Якби тієї ночі він був зрадив її, Нагіра ніколи не визволила б короля.

— Що з тобою? — спитав Йоас.

Кожна клітинка її тіла чинила опір проти того, щоб його вистежили й упіймали.

«Байдуже, хто він. Я й досі та сама».

* * *

У королівській їдальні на столі горіли свічки. Молода жінка в чорній сукні й білому чепчику майже нечутно снували туди-сюди, прислуговуючи господарям. Усе ж таки й у цьому замкові було, отже, трішечки так, як у справжньому.

— Але що преса так швидко перейшла на наш бік!.. — промовив Лірон. Розуміти те, що він казав, було важко, але рани в нього, пояснив лікар, мали швидко загоїтись. Замість їсти птицю, як решта за столом, Лірон обережно сьорбав ложкою суп. — Як вони там виправдовувались? Що Норлін їх обдурив, оголосивши про твою смерть? А уявляєш, якби вони й далі підтримували його й не приїхали до Зарбі, щоб повідомити про твоє визволення?! Уявляєш, якби з тобою сталося те саме, що зі мною, коли я надумав був показати їм Ярвен і принцесу?!

Король махнув рукою й відповів:

— Але ж тоді обставини були зовсім інші! Тоді всі ще вважали, нібито я помер, а при владі був Норлін. Тож вони, звісно, боялися оприлюднити твою викривальну історію. Але тепер я знов тут. А якби хоч одна-однісінька газета, хоч одна-однісінька радіостанція надрукувала чи передала була ту історію, повсюди стало б відомо, що Норлін мене викрав, а мою смерть лиш інсценував, щоб захопити владу. Тож тепер усім їм хотілося бути краще вже серед тих перших, котрі виступлять з повідомленням. Краще вже від самого початку на праведному боці! Отакі вони, мої скоґландці. — Він усміхнувся до Ярвен і промовив: — Я ще навіть по-справжньому тобі не подякував. Ти вчинила дуже мужньо. І час це був для тебе тяжкий.

Ярвен зашарілася й опустила погляд у тарілку. Поруч Малена саме взяла в руку курячу ніжку й, поринувши в роздуми, почала її обгризати. Ярвен перевела погляд на маму. Тим часом Малена заходилася ще і облизувати пальці. Пані Шнеделер і пан Френкель крізь землю провалились би.

Цієї миті двері розчахнулися.

— Ваша величносте! — промовила дебела руда жінка в білому, спереду забрудненому робочому халаті, тягнучи за собою дівчинку, що впиралася й усіляко випручувалась.

Услід за цими двома на порозі нечутно постали двоє чоловіків у сірих костюмах і спробували були вивести непроханих гостей за двері. Але король спинив їх рукою.

— Атож, ваша величносте, я розумію, не гоже мені отак просто вдиратися сюди тощо… Ви ж бо знаєте, досі я собі такого й не дозволяла — кухарка, знаєте! Ваша кухарка! Але ниньки день особливий, і там, унизу, в своїй кухні, я вже просто не годна всидіти, щоб бодай не сказати вам… Усім вам, ваші величності! І вам, ваша високосте! І вам, ваша високосте! І вам, ваша високосте! Яка ж я щаслива, що все оце нарешті так щасливо скінчилось! Які ж ми всі там, унизу, на кухні, від цього щасливі, ваша величносте! І взагалі цілий замок тощо! Але насамперед оця моя дурненька мала кухарчучка хотіла… — Вона легенько штурхонула дівчинку в плечі й випхала її наперед. — Ну ж бо, Каїро!

— Каїра?! — вигукнула Ярвен.

Вигляд у дівчинки був такий, немовби вона ось-ось знепритомніє й упаде з ніг. Малена тим часом виловила з підливи ще одну курячу ніжку.

— Оцю малу дурепу вчора вночі застукали за тим, що вона подавала світлом якісь сигнали! — пояснила кухарка. — Сигнали світлом! Атож! А воно їй треба? Збреде ж таке в голову тощо. Хтозна там що, та на горіхи дістала, либонь, цілком справедливо! Але ж вони забрали в неї кухарську книжку, а мала ще навіть не пройшла свою науку, тож вона й хотіла спитатися…

— Книжку їй, звичайно, віддадуть, — спинив жінку король. — То тебе звати Каїра? Підійди ближче. Ти зробила велику послугу цілій країні, і я обіцяю, що ми тобі за це ще віддячимо.

— Ось бачиш, Каїро! — знов озвалася кухарка. — Дурне дівча, я ж бо тобі казала: тепер, коли його величність знову на місці…

Але цієї миті обоє чоловіків у сірих костюмах ступили ще крок уперед, і тепер король їм знаку не зробив.

Кухарка все збагнула.

— Ой, атож, вибачайте, ваша величносте, ваші високості, ми вже біжимо на кухню! — Вона по-змовницькому підморгнула Малені й прошепотіла: — Шоколадний тортик з безе! Ти ж його так любиш! На солодке!

Ярвен провела поглядом обох кухарок і подумала: «Якби це була казка, то король, не вагаючись, сказав би Каїрі: „Звичайно,