Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

21

З кожним кроком у лісову глибочінь голоси позаду все стихали й стихали. Тьмяний вогник за скляною стінкою похитувався з боку в бік, повторюючи темп ходьби Нейта. Він ішов швидко, незважаючи на суцільну темряву за кілька метрів попереду. Мабуть, добре настільки гарно знати ліс. Аліса ж не мала поняття, куди він її вів, але це точно був не напрямок Академії. В якусь мить вона просто припинила гадати.

Аліса не знала, скільки часу вона йшла за тінню широкої спини Нейта, коли він нарешті зупинився. Опустивши ліхтар, парубок поставив його на землю й повернувся до неї. Аліса чекала, що зараз він щось виголосить, але ні. Нейт просто стояв і дивився на неї очима, які відбивали одразу стільки емоцій, що не можна було розрізнити жодної. Його грубі риси, гострі брови, трохи кривуватий ніс і розкуйовджене вітром, звивисте волосся — Алісі в ньому все було прекрасним, а особливо під нічним небом. Дивлячись на нього, вона відчула себе ще більшою сволотою.

— Можеш сісти, — промовив він, вказавши рукою в бік.

Лише після цих слів вона відклякнула й перекинула погляд на гойдалку справа. Це була старенька дощечка, підвішена на мотузках до гілки товстого дуба. Створена вочевидь для однієї людини, але, якщо не розкидати ноги, могла б вмістити й двох.

Сівши, Аліса склала руки на ногах і стала чекати. Їй заледве вдавалося стримувати тремтіння. Совість разом з соромом розбирали її на клапті, як голодні коні копичку сіна. Здавалося, мовчання Нейта тривало вічність, аж нарешті він заговорив:

— Рана нормально заживає?

З тону хлопця вона не розуміла, чи він злиться, чи співчуває, чи йому насправді начхати. А може, все разом. Перш ніж Аліса зважилася відповісти, Нейт раптом присів на коліно перед нею. Вона ще ніколи не почувалася так ніяково. Однак її подив зріс, коли він, не зронивши жодного слова, підкотив її штанину, опустив шкарпетку в черевик і почав розглядати маленькі сліди від зубців капкана по боках кінцівки.

— Лікувала Джейн, — промовила Аліса, попри клубок у горлі, щоб хоч якось зробити лісову тишу менш напруженою.

Його теплі пальці провели лінію над її шрамами. Нога ледь не здригнулася.

— Це видно.

Він поправив назад шкарпетку, поспіхом опустив штанину та, підвівшись, запитав:

— Отже, хто ти така?

Аліса не хотіла відповідати. Натомість їй страшенно кортіло забігти в кімнату й закутатися в теплу ковдру, відгородивши себе від зовнішнього світу, але ж ні. Зараз вона не мала змоги впустити слабкість. Ковтнувши, вона опустила погляд на свої складені руки та зрештою повела:

— Аліса без прізвища, родом із цирку «Люмінесценція». Дивна дівчинка, яка змалку володіє великою силою, що її більше ні в кого немає. — Вона зробила паузу, щоб глибоко вдихнути. — А ще Анабель Бранадар, донька минулого короля Елендору Артура ІІІ, яку досі вважали мертвою.

Трохи помовчавши, Нейт схрестив руки на грудях і повів:

— Чому ти не сказала мені раніше?

Його тон, спокійний і наче трохи відчужений, нагадував допит. Вона скоїла злочин, він суворий гвардієць, але такий, який у разі чого міг і чаєм вгостити.

— Я сама дізналася тільки тієї ночі у вашому штабі, коли знайшла фотографії своєї матері. До цього я бачила її лише кілька разів у дивних ілюзіях. А ще мій перстень на нитці виявився королівською обручкою. — Вона похитала головою, відганяючи думки про зайві деталі: — Словом, це довго й заплутано. Я можу розповісти, але головна суть в тому, що я просто боялася. Уяви, як воно мені, коли я все життя думала, що мої батьки просто кинули мене, і тут раптом спливає така правда. Повір, це важко! — Лише під кінець вона не стрималася й підвищила голос.

— Я тобі вірю. — Нейт намагався зберігати спокій, хоча це давалося нелегко: — Але чому ти втекла від мене того ранку в лісі? Ти ж знаєш, я б допоміг. У тебе була відкрита кровотеча, заіржавілий капкан майже дістав до кістки, але ти все одно побігла.

— А що мені треба було робити? Зняти маску й поплентатися з тобою в «нору»?

— Так!

Це пролунало гучніше, ніж Аліса очікувала, і вона, відхилившись, на якийсь час впала в ступор. Його слова мали сенс. Якби вона вчинила так, все й справді було б набагато легше.

— Трясця, ти ж могла занести інфекцію, — додав він з докором і глибоким співчуттям. —  Або тебе б просто вбив Звір…

— Але ж не вбив. Я б не ризикувала, якби не була впевнена, що зможу впоратися.

Його погляд вмить набув глузливої нотки.

— І ти була впевнена?

Ні, не була.

— Здебільшого, — сказала Аліса, сподіваючись, що це прозвучало правдоподібно, і знову опустила очі.

Їй не хотілося продовжувати конфлікт, де заздалегідь відомо про її власну поразку. Навіщо вона взагалі погодилася прийти на вечірку? Якби не той дурний підскок з колоди, зараз не довелося б сваритися.

— А як ти вибралася з підвалу? — повів Нейт більш спокійним тоном.

— Мене звідти вивела Люсі під ілюзією.

Аліса відповіла так, ніби в цьому не було нічого дивного, проте Нейт пирснув зо сміху.

— Люсі вивела з підвалу, Джейн вилікувала ногу, Генрі забрав у Робіна фотоапарат і знищив рештки рюкзака. У тебе непогана команда підтримки, знаєш?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍