Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

До нас приєднався Кріді. Він допомагав Ірбіні, а напівпрозорі істоти, що прямували за ним, з ентузіазмом атакували нечисть. Схоже, їм було байдуже, людина це чи не людина. Найближчий монстр змахнув лапою, і шкура снігового барса забарвилася кривавою смугою. До дверей залишилося зовсім небагато. У стрибку я збила його, він упав під ноги іншому монстру, а до нас наближалися нові.

- Двері! - знову застогнала Норісса.

"Є!" - я згадала, що Кріді вміє читати думки.

Я з розмаху заїхала лапою по волохатому боці, щоправда, заздалегідь сховавши кігті. Кріді миттєво обернувся, і я втупилася йому в очі, відчайдушно намагаючись передати образ ключа. Кріді верескнув і на чотирьох понісся туди, де я залишила одяг. Я проводила його заздрісним поглядом. Він рухався швидше і був спритнішим за мене, навіть тоді, коли я перебувала в тілі кішки.

До нас пробивався Рігд. Випробування загартували юнака, обличчя посуворішало, і звичками він став більше схожим на батька. У його рухах ще не було такої вправності, як у його товаришів, але він компенсував це відчайдушною рішучістю. Ударом лап я підбила ноги найближчому монстру, і Рігд добив його мечем. Потекла чорна кров, і я гидливо відступила до дверей, а Рігд уже бився з наступним.

Великою удачею було те, що Кріді привів за собою натовп летючих безтілесних істот. Майже всі вони накинулися на нечисть. Це був ще один прорахунок Владики, який, звісно ж, очікував, що вони атакуватимуть нас. Очевидно, у людей опірність була вищою, і вони вважали за краще атакувати змінених. Тепер навіть Рігд міг протистояти обважнілим і сонним монстрам.

Кріді подолав уже половину шляху до місця, де залишився ключ, і пробирався серед тих, хто бився, коли випадковий удар пазуристої лапи відкинув його. З монстрами бився один з охоронців, і Кріді не встиг ухилитися. Приглушений, він звалився під ноги іншому монстру.

Зовсім поруч із потрібним мені місцем бився Зерд, але, на жаль, він не вмів читати думки. Зважившись, я припала до підлоги і поповзла, ухиляючись від лап і ніг, що упереміш танцювали на всьому вільному просторі, - по периметру кам'яної чаші, в якій борсався головний монстр. Розмір його вже сягав більше десяти метрів. Схоже, Владика не надто добре орієнтувався в новому тілі. Монстр висів, вчепившись лапами в поміст і приходив до тями.

"Ех, якби тут був Конфідус з його мечем", - подумала я, втиснувшись у підлогу і проповзаючи повз поміст. Один удар у вразливе місце міг вирішити справу. Але Конфідус бився на двох фронтах. На ньому все ще висіла безтілесна істота, і губи еридіанина безперервно ворушилися, промовляючи захисні молитви.

Відскочивши від пазуристої лапи, яка ледь не наступила на мене, я подумала, що в релігії еридіан, мабуть-таки, щось є, якщо він здатний чинити опір незрозумілому злу. Щільність тих, хто бився, зросла, і мені стало не до роздумів. Якщо ноги людей не могли завдати мені великої шкоди, то лап монстрів слід було остерігатися. Рана на спині вже закрилася і я практично не відчувала її - спрацювало Чорне Серце. Але щось серйозніше могло вивести мене з ладу.

Ось упав один з охоронців, і монстр роздирав покалічене тіло. Одразу товариш полеглого вихопив з млявих рук меч і, діючи обома руками, відтяв монстру лапи. Мені залишилося проповзти зовсім небагато. Добравшись до одягу, я, на свій подив, виявила там Кріді. На наше щастя, у цьому закутку було тихо, і волохатий Вартовий лежав, мляво впустивши голову на руки в спробі дотягнутися до ключа.

Зубами і кігтями я рвала тканину спідниці. Як же незручно зроблені ці пояси!

Мене відволік застережливий вереск Кріді. Один з охоронців підкрався ззаду і розмахувався для удару. Меч просвистів поруч, зрізавши шматочок хутра. Відстрибуючи вбік, я розвернулася в стрибку й атакувала нападника. Готово! Цей більше не боєць.

Я повернулася до свого заняття. Після короткої сутички міцна тканина пояса була, нарешті, переможена і я схопила зубами ключ.

У залі бій не вщухав, здавалося, сутичка кипить ще лютіше. Підлога вкрилася кров'ю і мертвими тілами. Дівчата поки що були в безпеці, але це ненадовго. З іншого боку їх прикривав Саєб, а Зерд, за той час, поки я воювала зі спідницею, помітно зсунувся в їхній бік. Його одяг був у крові, тільки неможливо було зрозуміти, кров це людини чи монстрів, найімовірніше, те й інше.

Конфідус бився в оточенні охоронців замку, а Рігд впритул наблизився до Ірбіни, закривши її собою. Дівчина намагалася підвестися, але за існуючої ситуації від цього було небагато користі.

"Як для принцеси, вона тримається непогано", - відчужено подумала я.

Мені треба було наважуватися, і я зважилася. Взявши розгін на сухій поки ще підлозі коридору, я залишила позаду Криді, що лежав без сил, стрибнула у воду і запрацювала лапами, з огидою розштовхуючи мертві тіла. Зараз я перебувала за спиною великого монстра і сподівалася, що мені вдасться підібратися непоміченою практично до місця призначення. У ніс вдарив огидний запах крові нечисті, розлитої у воді. Це як же вони примудряються жити з такою гидотою в жилах?

Ближче до центру вода була чистішою і плисти стало легше, але головний монстр відчув мою присутність. Звільнивши одну лапу, він спробував дотягнутися до мене. Мене врятували тільки великі розміри зали - я все ще була досить далеко від нього.

Ого! Ось це новина! Величезний монстр відпустив поміст і плив у мій бік, загрібаючи лапами з пазурами завдовжки в людську руку. Поза моєю волею, мої власні лапи запрацювали з такою швидкістю, що я стрілою пролетіла залишок шляху і винеслася на кам'яну підлогу під ноги Саєбу, який бився. Він посторонився, у витонченому випаді пропускаючи мене, і я кинулася до дверей. Ззаду почувся удар. Величезна лапа врізалася в край кам'яної чаші. Саєб відступив і притулився до стіни.