Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Я розуміла, що треба поспішати, але мені ніяк не вдавалося перехопити ключ так, щоб вставити його в замок. Мені на допомогу прийшов Рігд і, після кількох спроб, двері нарешті відчинилися. Я відскочила, стежачи за тим, щоб не потрапити під пазурі монстра, який силкувався відірвати колони, що захищали нас.

У коридорі за дверима запалилося світло. Норісса, що лежала біля дверей, одними губами прошепотіла: "Ідіть!"

Я схопила її за сукню і потягла всередину. Напевно, забруднені в крові люди оскверняли святилище своєю присутністю, але зараз мені було ніколи про це думати.

Рігд затяг усередину Ірбіну і кинувся на допомогу Конфідусу. Це я побачила, перетягнувши Норіссу в безпечне місце і повернувшись до зали. Логіка підказувала, що змія не нападе на тих, хто б'ється за звільнення Храму Світла від влади Темряви.

Але залишалася ще одна проблема - головний монстр. У схованці змії ми були в безпеці, доти, доки стоїть замок. Як уже колись було на моїй пам'яті, ситуація склалася патова: монстр не міг нас дістати, але й ми не могли заподіяти шкоди такій величезній істоті.

У залі люди добивали залишки нечисті. Охоронці, що залишилися живими, і не думали на нас нападати. Ці ідіоти, нарешті, побачили на власні очі, кому вони служили. Більшість із них були простими хлопцями з міста і на них вплинув приклад провідника, який привів до замку моїх товаришів. Зараз вони сховалися від пазурів скаженого чудовиська і тихо перемовлялися.

Залишивши дівчат на Саєба, я кружляла залом, пробираючись від одного укриття до іншого, і намагалася знайти слабке місце монстра. Я бачила, що Зерд робить те саме, рухаючись у протилежному напрямку. Втративши декількох своїх товаришів, які через необережність підставилися під удари, коли одного з них було вбито, а другого поранено, охоронці скупчилися в одному з коридорів, обговорюючи план дій. Їхнім ватажком став юнак-провідник, і зараз він стояв в оточенні інших і палко відстоював свій варіант плану.

У наступному проході зализував рани Кріді, ще один коридор був порожній, і там я влаштувала лежання. Поклавши голову на лапи, я спостерігала за безплідними спробами монстра дістатися до людей, і паралельно нишпорила в пам'яті, намагаючись знайти щось, хоч трохи придатне для такої ситуації.

Охоронці у своєму коридорі до чогось домовилися. Суперечки вщухли, і один із них з'явився в проході, навівши на монстра електрошокер.

"Ні!" - подумки закричала я, але було пізно. Охоронець вистрілив. Блискавка вдарила в плече. Монстр, до цього зайнятий спробами підстерегти Зерда, сіпнувся. Голова, увінчана грандіозними рогами, повернулася до того, хто вистрілив. Хлопець зник у проході, але монстр не поспішав атакувати. Я готова була заприсягтися, що на потворній морді з'явилася зловісна усмішка.

Він схопив уламок колони і запустив ним у галерею. Камінь врізався в дошки, ламаючи крихке перекриття, і впав на підлогу поруч із Зердом, який швидко відступив у найближчий прохід. Посипалися дошки, одна із секцій галереї повисла на металевих жердинах. Монстра це розохотило. Тепер він жбурляв угору все, що траплялося під руку. Запахло димом. Схоже, чудовиську вдалося зачепити освітлювальні комунікації.

Поки монстр було зайнятий руйнуванням галереї, Рігд і Саєб пробралися до дівчат, які лежали без свідомості. Дехто вже почав приходити до тями. Зерд відтягнув кількох у найближчий коридор, і тепер його товариші виносили інших, відсуваючи мертві тіла нечисті. Один із них працював, а другий стежив за монстром. Зерд жестом закликав уцілілих охоронців наслідувати їхньому прикладу. Усе це нагадувало гру в доганялки. Щойно увага монстра зверталася в один бік, у протилежному щось відбувалося. Монстра розлютило те, що йому не вдається дістати спритних чоловічків, і він подвоїв зусилля з руйнування галереї. Там і сям сипалися іскри. Полум'я, що охоплювало дошки, то спалахувало яскравіше, то заволокувалося димом.

"Омеа знала, що..."

Я намагалася вхопитися за вислизаюче рішення, яке відмовлялося підніматися з глибин свідомості.

"Омеа знала... Вона знала, що в чаші був шлюз для аварійного спуску води!"

Мене відволік шум, який виробляв монстр. Як же важко зосередитися, перебуваючи в тілі тварини! Цього разу монстр озброївся виламаною секцією галереї і трощив інші колони. Наші новознайдені союзники, охоронці, відступали, забираючи дівчат. Норісса, Ірбіна, а з ними Рігд і Саєб були заблоковані купами уламків.

"А що робити зі змією? Поняття не маю."

То що там з аварійним зливом води?

Під ложем змії. Там є важіль. Його треба потягнути вниз. Відкриється шлюз для зливу, і вода з чаші піде.

"Мені треба в схованку змії."

Я схопилася з місця. Монстр, який ще недавно був Владикою, завершував свою руйнівну роботу. Балки вгорі загрозливо нахилилися. Схоже, купол може впасти будь-якої миті. І чорт з ним, з монстром, мені його не шкода, хоча не факт, що це вб'є його. Та я повинна витягнути своїх. Скориставшись тим, що чудовисько повернулося до мене спиною, я прокралася до купи уламків, що перегородили шлях до заповітних дверей. Наблизившись, я спробувала з розгону застрибнути на них, але не тут-то було. Все-таки, з логікою у великої кішки проблеми. Уламки з гуркотом покотилися вниз, і я разом із ними.

Монстр повернувся на звук, і в мене полетіли дошки з галереї. Тут я була чудовою мішенню, тож єдине, що мені залишалося - це стрибнути у воду. Уже вкотре за цей вечір! А може, надворі день, біс його знає.