Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"

Розділ 4

“Знайомства не закінчились” промайнуло в думках Зої, коли Лада повідомила їй про візит свого чоловіка. Знайомитись з Чорними не входило в плани дівчини. Ця каста лякала її більше аніж Червоні.Адже в них в руках була вся влада. Подейкували, що вони можуть змусити людину зробити будь-що, навіть всупереч волі самої людини, застосовуючи лише свій дар.

Дівчина здригнулася від подібної перспективи. Бути маріонеткою не завжди приємно. А бути маріонеткою Чорних і зовсім не райдужна перспектива.

— Дитино, я не можу гарантувати тобі, що він буде привітним. Та запевняю тебе, він не нашкодить тобі. Принаймні цього разу. — Лада притискала тільце Зої до себе, заспокоюючи дівчину.

Жінка розуміла її, вона теж боялася б. Тим паче Зоя в курсі щодо класової приналежності Андрія. Ладі залишилося лише здогадуватись, які думки зараз рояться в голові дівчини.

Вони сиділи на кухні. На столі вже стигла вечеря, яку нашвидку приготували дівчата. Та жодна з них не наважилась їсти. Шматок до горла не ліз. Лади від зустрічі з Андрієм, Зої — від перспективи бути повернутою додому. Хтозна, як відреагує чоловік Лади на безхатька у квартирі своєї дружини. Зоя нервово гризла нігті. Звісно, чоловік бувши солідарним з законами нинішнього світу, вмить поверне її Сергію. Дівчина вже уявила їхню зустріч.

Сергій буде невимовно радий, знову отримати свою іграшку в користування. От тільки Зоя ніяк не радітиме такій зустрічі.

Тремор проходить крізь тіло дівчини. Вона схвильовано підняла голову до Лади.

Тиша напружує.

— Він Чорний. — Прошепотіла Зоя. — Ви й самі його боїтесь.

— Ти права, боюсь. Проте не його, а те ким я є без нього.

Зоя підняла погляд на Ладу. Їй були незрозумілі її слова. Дівчині здалося, що Лада тікала від нього, а не від себе. Кожне її слово про чоловіка було пронизане страхом. Зоя ні з чим не сплутає це відчуття, адже сама знайома з ним не на словах.

Вона знала, як це боятись того, від кого залежить твоє життя. Вона знала, як це озирати щоразу як чує його голос. Вдавати з себе меблі, аби тільки сьогодні не помітили. Вона це знала, і помилилась.

Дівчина здивовано зиркнула на знайому, не наважуючись поставити запитання.

— Здивована? — Хмикнула жінка. — Певне вже навигадувала собі вже?

Дівчина лише легенько кивнула головою, бувши пристидженою. Їх стало ніяково, що вона зробила висновки опираючись лише на уривки фраз та стереотипи, що блукають народом стосовно Чорних.

— Чесно кажучи, Андрій, хоч і був причетний до того аби мої університетські роки пройшли важко, проте, якби в той день він би мене не врятував, ми з тобою навряд чи зараз розмовляли. — Лада важко зітхнула.

Очевидно, що вона не хоче згадувати минуле. Зоя вдячна їй за те, що вона це розповідає, що ділиться своєю історією. Адже здогадки Лади можуть підтвердитись, а тому мати підтримку в її обличчі дуже важливо.

Та все ж це було особисте. А жінка розповідала про свої відносини з чоловіком, аби вона, Зоя не боялася майбутньої зустрічі з ним. Дівчина цінувала це. Вона співчутливо, проте з подякою стиснула руку Лади, невербально показуючи, що вона поруч, і разом вони справляться.

— Андрій не поганий, проте його вид каста до якої він відноситься не вважається добродушною. Сфера його оточення та робота викарбували в ньому цей стержень. Він перестав розуміти де закінчується робота та починається особисте…

— Я зрозуміла. — Пролопотіла Зоя. — Вибачте.

— Тобі не варто просити вибачення. Андрій і справді буває доволі лячний. А розповідаю я це тобі для того, аби ти розуміла з ким завтра будеш знайомитись.

— Дякую. — Зоя не хотіла більше повертатись до цієї теми. Досить з неї переживань. Їй і так нелегко, потрібно бути готовою до того, що її можуть викинути на вулицю. Як би там Лада не нахвалювала свого чоловіка, а потрібно розуміти, що не всі такі добросердечні, як сама жінка. Впустити до свого дому незнайому людину з купою проблем. Подумати лише, а вчинила б так сама Зоя?

А тому вона вирішила запитати Ладу те, що хвилювало її не меншою.

— Ви справді вважаєте, що мій дефект тимчасовий, і я теж буду нормальною?

— Скоріше, я впевнена в цьому. — Прочистивши горло відповіла жінка. — І з кожною хвилиною, проведеною з тобою, я розумію, наскільки ми з тобою схожі. От скажи які в тебе були відчуття коли отой твій Сергій до тебе доторкався?

— Він не мій. — Насупилась дівчина.

— Добре, не твій. — Засміялась жінка.

— Я відчувала… Відчувала, ніби все тіло сковує. І холод. Холод особливо. Мені постійно хотілось закутатись в щось, аби зігрітись. — Зізналась дівчина.

— Так, це звісно не те, що відчувала я, та ти дуже молода, і це все може бути проявом твого справжнього єства. Нам залишається лише дізнатись так це чи ні. — Задумливо проговорила жінка.

— І як про це дізнатись?

— Є два методи, або провести обстеження у лікарів, зазвичай вони можуть встановити твою приналежність до певної касти за допомогою аналізу, або дочекатись свого донора. — Дівчина зіщулилась.

Їй не хотілось випробовувати своє тіло на міцність, проходячи через те, що проходила Лада. Та й ризикувати вона не могла. Звернутись до лікаря не найкращий варіант у її становищі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍