Читати книгу - "Клятва на межі світу , Елісса Фенікс"

Глава 11. Вогонь і лід

Софія довго стояла біля дверей, відчуваючи, як у ній вирувала буря емоцій.
Орін ставив усе більше запитань. Він не зупиниться. Він відчував, що вона щось приховує.
Але гірше було інше.
Його дотик, його близькість… Вона відчувала, що цей чоловік загрожує не тільки її таємниці, а й чомусь набагато важливішому — її серцю.
Вона не могла цього допустити
Вечеря була напруженою.
Софія сиділа за довгим столом поруч із Оріном. Його профіль був вирізьблений, мов у кам’яному воїні: різкі риси, очі, що світилися в напівтемряві зали.
Довкола них — лорди, вельможі, воєначальники. Говорили про політику, про війни, про магію.
— Я чув, що нещодавно в лісі знайшли дивні сліди, — заговорив один із чоловіків. — Ніби хтось пройшов там, але не залишив запаху.
Софія напружилася.
Орін узяв келих і спокійно відповів:
— Потраплянки завжди залишають сліди. Рано чи пізно вони розкривають себе.
Його слова були схожі на попередження.
Вона зробила ковток вина, намагаючись не показати тривоги.
Їй потрібно було взяти ситуацію під контроль.
Коли вечеря закінчилася, Софія вийшла на балкон, щоб подихати повітрям.
І, звісно ж, за кілька хвилин до неї приєднався Орін.
Вітер розвівав його чорний плащ, а очі світилися в темряві, мов розплавлене золото.
— Чому ти мене переслідуєш? — різко запитала вона.
Він наблизився, нахилившись так, що вона відчула його тепло.
— А чому ти мене уникаєш?
Софія зціпила зуби.
— Бо ти шукаєш потраплянку, — прошепотіла вона. — А я не хочу потрапити під твою руку.
Орін не відвів погляду.
— Якщо ти не потраплянка, тобі нічого боятися.
Його голос був небезпечно м’яким.
Софія відчула, як її серце шалено закалатало.
Гра ставала все більш ризикованою.
Але вона знала одне: якщо Орін дізнається правду, вона більше ніколи не побачить цього неба, не відчує цього вітру, не зможе боротися за своє життя.
Вона не могла програти.
І вона не програє.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍