Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

Розділ 8. Наталя.

Русява, пишна жінка невеликого зросту ніяк не могла знайти кредитну картку у своєму потертому гаманці. Руки зрадливо тремтіли, а озерця набридливої вологи в очах затьмарювали її нетверезий погляд.  

— Жіночко, давайте я вам викличу таксі, — запропонував молодий бармен Юрій, співчутливо споглядаючи на намагання нетверезої жінки сплатити рахунок.  

— Свою матір називатимеш жіночкою, ти… ти… — жінці вдалося підвестися з високого барного стільця. — Чортовий ухилянт! — вона зі злістю подивилася на бармена.  

— Я не раджу вам сідати за кермо в такому стані, — якомога спокійніше відповів юнак.  

— Тебе забула спитати, що мені робити! — гаркнула до Юрія нетвереза жінка і вирушила до виходу, тримаючись лівою рукою за стіну.  

— Кляті покидьки, ненавиджу вас, не! на!виджу! — розпачливо, по складах вигукувала вона, вперто рухаючись до виходу.  

Бармен Юрій наблизився до неї, намагаючись убезпечити її від падіння.  

— Геть з дороги, сопляку! — жінка, зібравшись з останніми силами, зробила останній ривок і нарешті опинилася на вулиці. Невпевнено подолавши декілька метрів, які розділяли її з автівкою, вона, виголошуючи прокльони, важко гепнулася за кермо.  

Дрібна осіння мжичка рясними краплями розмивала жовте світло ліхтарів у фантастичні малюнки пензля Ван Гога. Поволі рухаючись дорогою, хімічні реакції у Наталчиному мозку, притлумленому дією алкоголю, вперто витягували з закапелків колись милі спогади, які тепер пекучим болем випалювали чорні діри у її свідомості. Вона носила окуляри і, прогулюючись міськими вулицями з ще вчора живим чоловіком, завжди жартувала, що у дощову погоду вона бачить вулицю, освітлену вуличними ліхтарями, наче відому картину «Зоряна ніч».

Пронизливо заверещали гальма автівки, яка була попереду неї. Наталю сильним поштовхом відкинуло на водійському сидінні. Крізь сльози вона помітила сіру високу постать, яка намагалася перебігти дорогу. Постать раптово зникла. Поки Наталя оговтувалася, водій у автівці різко здав назад, ще раз штовхнувши автівку Наталі, і виїхавши на зустрічну смугу, набрав швидкості. Жінка, поглинута власним розпачем, тільки побачила, як швидко віддалялося біле світло фар автівки. На дорозі було порожньо. Наталя тремтячими руками відчинила дверцята своєї Тойоти і поволі вийшла на вулицю. У голові гуділо, перед очима тремтіла густа волога мряка.

За декілька метрів на дорозі жінка помітила, що щось чи хтось лежить на асфальті. Вона зойкнула і кинулася до темної постаті. Хтось з автівки-втікачки, що їхала попереду неї, збив людину. Наталя встала навколішки і притулила руку до шиї молодої жінки, намагаючись намацати пульс. З жахом вона помітила, що жінка була вбрана у військову форму, поряд валявся громіздкий коричневий наплічник. Вона різко затулила собі рот, щоб не завити від розпачу і люті, і, діставши телефон з кишені плаща, зателефонувала в поліцію.  

— Жінко, та ви пʼяна в дим!, — з докором вигукнув приземистий, сивий, як лунь, поліцейський, від якого тхнуло димом дешевого тютюну, змішаного з запахом свіжо спожитої цибулі.  
— Вона жива? Та молода жінка? Чи її вдасться врятувати? — Наталя вийшла з заціпеніння, накинувшись з запитаннями на поліцейського.  
— Я не знаю, — відповів чоловік. — У мене до вас є запитання.  
— Я її не збивала. Так, я в нетверезому стані сіла за кермо, але я її не збивала! — швидко заговорила Наталя, сполохано намагаючись зловити погляд літнього поліцейського.  
— Я знаю, заспокойтеся. На місці ДТП були свідки. Пішохід, який зняв на телефон той момент, коли водій чи водійка автівки, яка рухалася перед вами, збила людину і втекла. Але вам доведеться нести покарання за водіння у нетверезому стані. Вашу автівку відвезли на штрафний майданчик. Вас викличуть, якщо будуть потрібні ваші свідчення, бо ви також свідок. Візьміть таксі і їдьте додому, проспіться, — у його голосі зʼявилися нотки осуду. — Сморід від вас, як від гуральні.  

Наталя поволі підвелася, взяла свою сумку і, діставши смартфон з кишені, викликала таксі.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍