Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

Розділ 9. Кімната у Цитаделі.

— Чи можеш ти взяти слід? — несподівано спитала в Галі Соломія, насолоджуючись тостом з чорного хліба з форшмаком.  
— Усе, що я можу зараз винюхати, це ресторан, звідки привезли цього оселедця. Дідько, який нестерпний запах! — обурено вигукнула вона, наколюючи на свій вовчий кіготь пузатого вареника.  

Соломія приснула зі сміху, а Сара, яка роздумувала, чи варто їй взяти останню устрицю з тарелі, бо більше ніхто на неї, здавалося, не претендував, зупинилася. Маруся уважно подивилася на чаклунку і заохочуюче підморгнула їй. Сара й не помітила, як її тонка рука вже підносила устрицю до рота, запиваючи цю свіжу насолоду келихом південного ігристого.  

— Якщо ми зрозуміємо, яким чином Мотря потрапила до Терношорської Лади, то зможемо знайти її власницю, — задумливо відповіла Соломія, накручуючи пасмо рудого волосся на пальця.  
— Я полювала на морських кельпів, — несподівано винувато зізналася Галя. Її звичка несподівано змінювати предмет розмови загострилася від занепокоєння, яке викликали постійні зміни і нескінченні вимоги адаптації до нових викликів, яких вимагала реальність.

Соломія та Сара подивилися на неї з подивом, чекаючи продовження, адже Галя усім своїм винуватим виглядом демонструвала, що це не кінець історії.  

— І я так захопилася, що почала перетворюватися на людину просто у воді. Здоровенний кінь вдарив мене копитом по спині, зламавши крило. Я погано плаваю, тому, якби не подружки русалки Агнєшка, з якими я заприятелювала, то так би і втопилася у тих високих хвилях. На щастя, вони вчасно нагодилися і витягли мене на мілину. Кельпі на мене злі. Не знаю, що на мене найшло, що я їх атакувала, — Галя зітхнула, намагаючись втримати у волохатих лапах масного чіберека.  

Сара драматично зойкнула, а Соломія тихо зітхнула. Маруся першою порушила тишу.  
— Також Галя підхопила нежить від переохолодження. Це дуже вплинуло на її нюх, — додала вона.  

В одному з кутків кімнати почувся тихий підозрілий шурхіт. Галя настовбурчила шерсть на голові і мимоволі загрозливо рикнула.  
— Ой, вибачте, — додала вона, — не зважайте, то привид кота. Привіт, пухнастику! — вона кумедно помахала лівою лапою.  

— Я так і знала, — обурено вигукнула Сара, — мені ще не вистачало безтілесних вуаєристів у моїй спальні!  

Маруся, яка смакувала кіфликом з варенням з рожі, голосно пирхнула і закашлялася.  
— Тобто, нежить вплинув на всі твої триста мільйонів нюхових рецепторів? — спитала здивовано Соломія.  

— Чи цей кіт ще в кімнаті? — Сара з підозрою пильно вдивлялася в усі кути.  

— Саро, якщо б Ангельський Департамент не ігнорував наявність привидів у Цитаделі та їх потреби, ти б більше знала про них, як і всі інші. У них є свої закони, статути, правила поведінки у контактах з магічними істотами та людьми, — обличчя Галі набрало серйозного вигляду, — На привидів тварин це не розповсюджується. Привиди дуже рідко порушують закони і уникають контактів з людьми та істотами. Тому не хвилюйся за свою приватність, — додала вона.  

— Не до привидів зараз з їхніми вимогами, — ображено буркнула Сара, якій не сподобалося, що Галя відчитала її за необізнаність, натякнувши на її минулі контакти з Ангельським Департаментом.  

— Мені час пити чай і йти у схованку, — почувся низький голос ляльки-мотанки Мотрі, про яку жінки геть забули за розмовою.  
— Божечки! — вигукнула Сара. — Звичайно, ходімо, я тобі допоможу. Відведу у твою кімнату, тобто схованку. — Сара швидко скористалася нагодою, щоб залишити жіноцтво.  

— Була рада знайомству, — сказала Маруся. — Я також піду, мені треба удосконалити формули пігулок для рекреаційних перетворень, щоб усунути якомога більше побічних ефектів. Ви ще поговоріть, — вона тепло посміхнулася подругам і поверхня дзеркала, розквітнувши пишними помаранчевими чорнобривцями, за мить стала темною.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍