Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

інших питань. Справедливо також буде сказати, що вона не має ані сили, ані бажання, а здатна лише судити і, зрештою, в усьому залежна від допомоги виконавчої гілки, навіть у впровадженні своїх присудів». Гамільтон розважливо попереджав, що судова гілка влади може визнати будь-який закон нечинним. Утім, ідея про те, що Верховний суд являє собою остаточного арбітра конституційного значення чи що суддям надано владу проголошувати права на власний розсуд, або що жерці в мантіях мають формувати моральний характер нації, — ця ідея цілковито не обґрунтована. Гамільтон наголошував, що коли судова влада почне перетворюватися на «суперзаконодавчий орган», вона підірве власний моральний авторитет і створить підґрунтя для злиття із законодавчою гілкою. І позаяк ухвали судової влади не виконуються самі собою, для їхнього впровадження і погодження потрібна участь виконавчої гілки. Процес роботи судової гілки влади мав насправді бути таким: Верховний суд визнає закон неконституційним, виконавча влада погоджується або ні, законодавча погоджується або ні. Верховний суд не має повноважень нав’язувати свою думку іншим гілкам. Він може діяти тільки від свого імені — так само як й інші гілки влади. Ця теорія, знана як «департаменталізм», була поширеною серед батьків-засновників.

І наостанок, Конституція створювалася з вірою в те, що місцева влада діє найкраще, бо вона стоїть якнайближче до своїх громадян. Національний уряд мав би захищати особисті права громадян від найтяжчих спроб узурпації з боку штатів — в цьому, наприклад, полягав намір статті IV, яка припинила зазіхання «на привілеї та недоторканість громадян у кількох штатах», а також надала федеральній владі силу «гарантувати кожному штату в цьому союзі республіканську форму правління». Проте центр політичної влади мав би залишитися на місцевому рівні. Як відзначив Медісон у 10-й статті «Федераліста»: «Що меншим є суспільство, то меншою буде ймовірність того, що його складатимуть відмінні партії з розмаїтими інтересами, і то частіше більшість належатиме до однієї партії». Поряд із цією однорідністю, як визнавав Медісон, існувала небезпека гноблення — саме тому федералізм являє собою зручну систему. Відтак у 51-й статті Медісон пояснив: «У складній американській республіці влада, яку делегує народ, спершу розподіляється між двома окремими урядами, а потім призначена кожному з них частка дробиться на ще менші чітко розрізнені частини. Звідси виникає подвійне убезпечення прав людей. Різні уряди контролюватимуть одне одного, і кожен із них водночас контролюватиме сам себе».

Окремі штати не стали б добровільно поступатися владою федеральному уряду, якби відчули, що власноруч підписують смертний вирок; так само громадяни штатів не перейшли б добровільно в підданство федерального уряду, якби не вірили в те, що цей уряд захистить їх від зазіхань влади штату на їхні фундаментальні права. Штати здобули владу щодо поточних питань, федеральному уряду дісталися всеосяжні питання, для розв’язання яких потрібна широка згода великого числа розмаїтих підгруп.

Якщо в інших країнах інститути існували до того, як було сформульовано державну філософію, в Америці вони будувалися на засадах вірувань батьків-засновників. Лінкольн називав Декларацію незалежності «золотим яблуком», принципом, який «забезпечив нам вільний уряд і подальше процвітання», — яке, втім, потребувало Союзу та Конституції, «срібної рамки навколо нього». Головне, в чому він мав рацію: без Декларації Конституція була би порожньою посудиною.

Висновок

Американська філософія ґрунтується на трьох фундаментальних, вічних, невідчужуваних ідеях.

По-перше, на вірі в те, що людська істота має справжні, чітко виражені особисті права. Ці права не можна передати іншому. Їхнім джерелом не є колектив. Вони притаманні людині, бо є частиною людської натури: через те, що сама людина має невимірювану цінність, а також наділена унікальною здібністю мислити. Людина має свободу волі, її можливість обирати священна й не може бути порушена.

По-друге, американська філософія вважає за самоочевидне те, що всі люди створені з рівними правами. Це не означає, що вони мають однакові здібності або якості, або що підсумок їхнього життя буде однаковим, чи їм усім від початку надано рівні можливості. Це означає, що закон має діяти однаково для всіх людей, не розрізняючи їх за базовими характеристиками, на які вони не мають впливу.

По-третє, американська філософія вимагає від уряду захищати особисті права й не зневажати їх в ім’я будь-якого більшого блага. Права існували до урядів, отже, уряди мусять бути обмежені в політичній орієнтації. Робота уряду полягає не в тому, щоб переробляти людство, а в тому, щоб захищати людську природу і перешкоджати конфліктам між правами людей.

Ці філософські принципи були застосовані на практиці Конституцією Сполучених Штатів — найефективнішим за всю світову історію документом, що закладає основу державного управління. Влада з чітко визначеними повноваженнями, системою стримувань і противаг та федеральним устроєм була американською відповіддю на проблему неефективного урядування, тиранії більшості й зазіхання на особисті права.

Упродовж більшої частини історії Америки ці філософські засади сприймалися як належне. Це не означає, що ці засади були достатньо втілені в життя, як ми побачимо в нашому огляді американської історії. Проте це означає, що американці спільно залишалися відданими цим ідеалам, навіть після їхнього повнішого осмислення. Американська філософія — товстий канат, що зв’язав нас разом і дав вибратися з безодні племінного устрою і тиранії. Цей канат подовжувався, охоплюючи дедалі більше американців, проте його міцність залишалася незмінною.

Допоки дезінтеграціоністи не взялися перерізати його.

Розділ 2

Дезінтеграція американської філософії

У січні 2013 року перед будівлею Капітолію у Вашингтоні президент Барак Обама виголосив, що, на його думку, робить американську націю унікальною. «Нас робить винятковими, — казав Обама, — нас робить американцями наша відданість ідеям, уміщеним у декларації, підписаній два століття тому: “Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя”».

Якщо не знати нічого про систему переконань президента Обами, його посилання на Декларацію незалежності цілком вкладається в американську традицію, яка тягнеться із часів заснування держави. Як ми побачили, американське кредо досі сформульоване тими самими словами, які процитував Обама.

Проте світогляд президента різко контрастує з ідеалами Декларації. Засаднича філософія Америки ґрунтується на природних правах на життя, свободу і власність, які існували до встановлення державної влади, — правах, притаманних людській природі й набутих завдяки мисленню; вона ґрунтується на людській рівності не в якостях, а в тих самих правах і перед законом; ґрунтується на уряді, покликаному захищати ці права, — уряді, що бере свої повноваження зі згоди громадян.

Світогляд дезінтеграціоністів пропонує провокативну і спокусливу альтернативу. Він відкидає