Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

ідею природних прав, що походять від людської природи та розуму. Натомість дезінтеграціоністи вважають людську істоту піддатливою за своєю природою, людську натуру нестійкою, отже, стверджують, що неможливо вивести універсальні особисті права з натури, якої просто не існує. Вони вважають, що соціальні зміни можуть переладнати саму природу людини. Відтак «найкращі люди» зможуть вирішити, які із соціальних змін необхідні й важливі. Так, президент Обама, перепрошуючи за трагедію Хіросіми на 72-гу річницю вибуху атомної бомби, що поклав кінець Другій світовій війні, висловив думку про «моральну революцію», яка дозволила нам «переосмислити взаємні зв’язки між нами як членами людської раси». Мішель Обама оптимістично заявляла в лютому 2008 року, що душі американців розбиті, а її чоловік зможе полагодити їх: «Барак вимагатиме і від вас теж стати іншими». Опра Вінфрі говорила про те, що Обама допоможе людству «перейти у вищу площину». Самого Обаму, ймовірно, як представника «найкращих людей», 2004 року запитали, як він визначає гріх. Він просто відповів: «Це невідповідність моїм цінностям». Не одвічним цінностям, створеним завдяки належному застосуванню розуму. Його цінностям.

Такі цінності можуть розглядатися як джерело істинних прав — привілеїв, які роздають руки тих самих «найкращих людей», і свобод, які в їхньому новому сенсі видаються урядом. Так Обама в одній промові, яка відкривалася обіцянками батьків-засновників Америки, швидко сформулював принцип свободи як такої, що є цілком суб’єктивною і визначається індивідуально. «Бути вірними нашим засадничим документам, — казав Обама, — не означає, що всі ми визначаємо свободу однаково чи йдемо тим самим шляхом до щастя».

Але це, звісно, неправда: засновники мали дуже специфічне поняття про свободу, яку намагалися гарантувати через Декларацію незалежності й Конституцію. Звівши природні права до суміші суб’єктивних бажань, Обама розчахнув двері широким втручанням уряду в ім’я «прав», створених самим урядом. Наприклад, Обама просто проголосив охорону здоров’я — послугу, яку надають одні американці іншим, — «правом, а не привілеєм».

Згідно зі світоглядом дезінтеграціоністів, рівність прав — поняття недоречне, позаяк люди не народжуються рівними в будь-якому з аспектів. На їхню думку, зводити рівність людей до самої лише рівності прав є для цих людей гіршим навіть за стан перманентного підкорення. Замість рівності перед законом, стверджують дезінтеграціоністи, нам слід прагнути нерівності перед законом, щоб через це досягнути рівності в усьому іншому.

Дезінтеграціоністське бачення справедливості полягає в тому, що визнання вродженої рівності всіх представників виду «людина розумна» — через нашу людську натуру і мислення — насправді просто підсилює істинну нерівність. Так Обама в тій самій другій інавгураційній промові, в якій він цитував Декларацію незалежності, перевернув фразу «всі люди створені рівними» з ніг на голову, назвавши вроджену людську рівність раціональним підґрунтям для прагнення рівності результатів. У цьому Обама пішов шляхом Ліндона Джонсона, який казав: «Ми прагнемо не просто свободи, а можливостей. Ми бажаємо не лише юридичної рівності, а й спроможності, не тільки рівності як права чи теорії, а й рівності як факту і результату... Для цього рівні можливості є вкрай важливими, проте їх недостатньо, недостатньо». Насправді, певна річ, ніхто у Сполучених Штатах і на всій землі не має «однакових шансів на успіх», бо всі ми народжуємося в різних умовах, з різними якостями й різними труднощами. Істинна рівність можливостей вимагала б жахливого втручання в права. І все ж таки переінакшення засадничого ідеалу рівності прав на виправдання неомарксистських політик є і привабливим, і кмітливим.

Нарешті, світогляд дезінтеграціоністів висміює ідею уряду з обмеженими повноваженнями, що править на основі суспільної згоди, — і пропонує натомість уряд еліт, що править задля вдосконалення мас. Позаяк ніякі особисті права не існували до появи державної влади, а рівність перед законом є декорацією для несправедливості, то уряд не має «справедливих повноважень», адже всі його повноваження справедливі, оскільки «уряд — це ми» (так висловився Обама в 2013 році). І справді: «Уряд єдине, чому ми всі належимо», — чуємо у відеозаписі Національного з’їзду Демократичної партії 2012 року. Це не має нічого спільного з поясненням Медісона про те, що люди — ані ангели, ані біси, і через цю просту істину нам слід бути обережними в призначенні влади.

Чим тоді є чітко висловлені переконання батьків-засновників щодо меж уряду? Вони, просто кажучи, хибні. «Засновники залишили нам, — коментував Обама, — змогу адаптуватися до змін часу — кожному у свій спосіб. Вони залишили нам ключі до системи самоврядування, інструменти для спільних дій у великих і важливих справах, які ми, певно, не подужали би поодинці». На все, що робить уряд, знайдеться виправдання. Ба більше: згода є предметом широкого і мінливого голосування. Справжню політику творять армія бюрократів-кар’єристів, необраних експертів і «царів», призначених очолювати різні царини американського життя.

Коротко кажучи, альтернатива дезінтеграціоністів пред’являє три специфічні заперечення філософії уніоністів: людська природа безмежно піддатлива; рівність перед законом є несправедливістю, а нашою метою має стати рівність в усіх життєвих аспектах; уряд — єдиний допустимий механізм розподілу привілеїв і забезпечення рівності в результатах.

Дезінтеграціоністська альтернатива і справді становить серйозну загрозу тим зв’язкам, що тримають разом Америку. Вона зводить людські істоти до стану інструментів, якими вільно порядкує важка рука нічим не обмеженого уряду. Філософія дезінтеграціонізму сприймає індивідуумів як перепони на шляху до великої мети або як засоби її досягнення. Ми або підпадаємо під диктат наших «найкращих», або мусимо слухатися команди «поруч!». Джерело реакційного перевороту — в посиленні домінування цієї філософської тиранії.

Ми нескінченно піддатливі й можемо змінюватися через привілеї

Засновники американської держави бачили дивовижність людства в тому, що кожен із нас наділений розумом, а значить, має особисті права. Природа людини — мислити; і щоб застосовувати свій розум, їй потрібні права на життя, свободу і власність. Природа людини незмінна, і саме в незмінності природи — джерело людської слави. Людина наділена розумом; тому її особисті права не можна зневажати. Людська натура встановлює кордони для людських прагнень. Природний закон окреслює ці кордони.

Дезінтеграціоністи бачать усе це по-іншому. Людина для них — це пластилін. Людським істотам у їхньому природному стані, на думку дезінтеграціоністів, притаманна безгрішна пристрасть, проте інститути, виплекані батьками-засновниками, зробили нас жорстокими. Зокрема, приватна власність скалічила найчудеснішу з людських здібностей, перетворивши нас на скнарих скруджів, на безжальних індивідуалістів. Єдиним способом подолати гуманітарну катастрофу є повне переладнання суспільства. І це завдання беруть на себе «найкращі люди». Жан-Жак Руссо вважав, що людська натура не має відомих нам кордонів: «Ми не знаємо, ким тільки дозволить нам стати наша природа». Він також стверджував, що людина,