Читати книгу - "МІй жахливий сусід, Лада Короп"

VI.

Богдан.

 Звук води, що стікає, заповнює ванну кімнату, як мелодія, що веде до спокою. Я стою під душем, насолоджуючись теплою водою, що обливає моє тіло. Після важкого дня на роботі, це — моя маленька віддушина. Закриваю очі, уявляючи, як усі проблеми розчиняються в парі. Але в цей момент мої думки перериває різкий звук. Двері ванної кімнати відкриваються, і в неї вривається Іда — моя сусідка, з якою я живу в одній квартирі. Вона завжди була трішки безпардонною, але сьогодні її візит перевершив усі очікування. 

— О, вибач! — вигукує вона, зупиняючись на порозі. Її очі розширюються, а щоки червоніють. Я в паніці намагаюся закрити руками те, що можу, хоча, чесно кажучи, я не дуже впевнений, як це зробити під водою. 

— Іда! Ти що, зовсім з глузду з’їхала?! — кричу, намагаючись зберегти гідність і не впустити шматок мила, який ковзає в моїй руці. 

— Вибач, я… я думала, ти не вдома! — вона намагається пояснити, але її голос звучить так, ніби вона тільки що побачила НЛО. 

— Ну, можливо, я і вдома, але це не означає, що ти можеш просто так ввалюватися в ванну! — відповідаю, відчуваючи, як хвиля обурення накриває мене з голови до ніг, разом з водою. Іда, все ще вражена, стоїть на місці, розглядаючи мене так, ніби вперше бачить. Я відчуваю, як мої щоки червоніють, але обіцяю собі, що не дам їй цього помітити. 

— Знаєш, — продовжує вона, — я завжди думала, що ти виглядаєш як модель з обкладинки журналу, але зараз… — вона затинається, спостерігаючи за моїм обуреним виразом. 

— Зараз я виглядаю як жертва домашнього насилля ! — відповідаю, намагаючись зберегти серйозний вигляд, хоча в душі ця ситуація мене смішить. Іда не може стримати усмішку. 

— Ну принаймні я підтвердила свої підозри! Ти справді вражаєш! — сміється вона, закриваючи очі, ніби намагається не бачити мою реакцію. 

— А ти знаєш, що це не входить у концепцію" добросусідства"? — кажу, намагаючись зобразити образ чесного та обуреного сусіда. 

— Вибач, я просто хотіла помитися й трохи освіжитися та схоже ти мене випередив, — відказує вона, намагаючись виглядати серйозно, але я бачу, як у неї закінчується терпіння. 

— Тоді для чого ти тут продовжуєш стовбичити? — запитую я, спостерігаючи, як вона намагається не розсміятися. 

— Ти вже все бачила. Дай хоч гідно пережити цей сором. — Це експериментальна перевірка, — відповідає вона, намагаючись бути серйозною. 

— Я просто не думала, що ти можеш бути… тут. — І ось ти вирішила перевірити це, увірвавшись до душу? — повторюю, і в цей момент, відчуваючи, як вода починає охолоджуватися, я зрозумів, що з нею далі нема сенсу сперечатися. 

— Упс! — раптом вигукує вона, знову заплющуючи очі, ніби намагаючись забути, що стала свідком мого "великого шоу". 

— Вибач, я піду… Я дійсно не хотіла! Іда швидко виходить з ванної, закриваючи за собою двері. Я чую, як її кроки віддаляються, і лише тоді, коли двері закриваються, я можу розслабитися. Вода, що стікає зі мого тіла, здається, стає холоднішою на фоні мого внутрішнього обурення. 

— Ось тобі й сусідка, — шепочу сам собі, хоча, признаймося, в глибині душі задоволений. В мене завжди було гарне тіло й деякі інші переваги. Зараз точно буде про що поговорити на вечірці! Вимикаю душ і виходжу з ванної, намагаючись знайти рушник. Моя голова зайнята думками про те, як я можу пояснити цю ситуацію друзям.

"Привіт, хлопці, сьогодні у мене було побачення з сусідкою в душі, й це не те що ви подумали!" Ха-ха! Вибравшись на коридор, чую, як Іда сміється на кухні. Це звучить так, ніби вона намагається заспокоїти себе після нашої "несподіваної зустрічі". Кидаю на себе халат і вирушаю на кухню, де вже чекає сніданок. 

— Привіт, — кажу, намагаючись звучати невимушено. Вона стоїть біля плити, обертається до мене і знову червоніє. 

— Привіт. Я… я не хотіла тебе налякати! — відповідає вона, намагаючись виглядати спокійно, хоча я бачу, як вона ховає очі. Навіть не дивиться у мій бік зараза. 

— Нічого, я просто звик до таких "сюрпризів". Моя дружина частенько зависала зі мною у душі, — кажу, підходячи ближче. 

— Але наступного разу, може, перед тим, як входити, варто постукати? 

— Можливо, я просто подумала, що це "день відкритих дверей"! — сміється вона. 

— Пробач, серйозно! Її обличчя знову червоне й зараз це навіть виглядає мило. 

— З тобою завжди весело, Ідо, — відповідаю, намагаючись зберегти серйозний вигляд. — Тепер я знаю, що ти не тільки спонтанна, а ще й досить смілива. 

— Чому це? — питає вона, намагаючись зобразити серйозний вираз обличчя. 

— Бо не кожна дівчина витримає стільки часу біля оголеного чоловіка... 

— Ой, ти що думаєш я голих мужиків не бачила? Теж мені, — хмикає Іда. — Воно й помітно... 

— Що? Ти що думаєш я навмисне це зробила? Нахаба самозакоханий. Здався ти мені, — Іда злиться й це добре. 

— В такому випадку, я потребую трішки більше простору для особистого життя! — кажу, спостерігаючи, як вона намагається стримати гнів. Закидую до рота шматок яєчні й посміхаюся. Це буде моя маленька помста. За її вчинок. 

— Взагалі-то, — кажу я, поки ми обідаємо, — я завжди думав, що ти вмієш робити сніданок, але не думав, що ти дійсно захочеш з ним ділитися. Це відчуття провини на тебе так діє? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍