Читати книгу - "МІй жахливий сусід, Лада Короп"

— Як дотепно. Просто сьогодні я добра. Але не надовго. Так що не розкочуй губу. Іда сердито зиркає на мене й ковиряє виделкою в тарілці. Намагаючись підхопити шматок бекону. 

— Ну, я не проти твоєї доброти, — відповідаю, намагаючись зберегти легкість у розмові. — Можливо, тобі варто частіше потрапляти до мене в душ, щоб я міг отримувати сніданок від тебе. 

— Не сподівайся, — кидає вона через плече, — наступного разу я просто приготую щось на свій смак, а ти залишишся голодним. 

— О, це вже звучить як загроза! — сміюсь, намагаючись розрядити атмосферу. 

— Але я ж знаю, що ти не зможеш встояти перед спокусою побачити моє розкішне тіло ще раз... 

— Можливо, але тільки якщо ти будеш поводитися пристойно, — Іда підіймає брови, спостерігаючи за моїм обличчям. От засранка. Наступного разу нагну її раком. 

— Я завжди поводжуся пристойно, — запевняю її, хоча насправді це не зовсім правда. — Але, якщо чесно, я думаю, що ти просто насолоджуєшся цією маленькою битвою між нами. 

— Хм, може й так, — погоджується вона, закидаючи в рот шматок бекону. 

— Це справді весело. Але пам’ятай, я завжди виграю. 

— Ти впевнена в цьому? — питаю, зацікавлено спостерігаючи за її реакцією. — Можливо, цього разу я тебе здивую. 

— Чекаю на сюрпризи, — зухвало посміхається Іда, і я відчуваю, як між нами знову спалахує іскра. Сніданок триває, і в кожному жарті, в кожному зухвалому погляді я відчуваю, що це більше ніж просто гра. Іда, здається, теж це відчуває, тому що її серйозний вираз обличчя поступово переходить в більш розслаблений. Думаю нудьгувати найближчим часом мені не доведеться.