Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

Вашого відома: до нас у взвод «А» прибув новий боєць з позивним «Дєд». Вранці пили з командиром пляшку і говорили про те, що після свят майдан будуть розганяти. Тому треба самим наступати на беркутню. Дєд розповів, що вже готові штурмові загони для атаки урядового кварталу і 18–19 січня почнуться провокації з боку майданівців. Щодо нового бійця нашого взводу, то про себе він говорив мало. Але хлопці з «НКН»[17] розповіли, що він — учасник війни в Анголі… — «Хуясе, кто красивый у нас тут объявился!», — прокоментував і зацікавлено продовжив читати: — Був в полоні, там завоював симпатії чорних і став керувати одним із партизанських загонів. В Союз повернувся у 1990 році, був засуджений за зраду Батьківщині, але звільнений у 1991 році по амністії. Воював у Югославії, Чечні… — і внизу підпис: — «Пан Петро», заслужений вчитель України з 20-літнім стажем».

— Как заебала эта абракадабра! — відштовхнув від себе папери. — Надо заставить их писать на человеческом языке, а то ведь нихуя не понятно… Тем не менее… Дед… — задумався, знову перебігаючи поглядом по «доповідні» й пробубнів під носа: — А почему это его определили во взвод «А»? Шо в нем особенного? — порився в паперах, дістав «довідку» про склад та настрої у цьому підрозділі, написаний все тим же сексотом, і прочитав:

— «Довожу до вашого відома… бла-бла-бла… так… Взводний Мишко… Бла-бла-бла… Пройшов усі «майдани», акції «Україна без Кучми»… з початком Революції Достоїнства… — блядь, этот «Пан Петро» явно на своей волне… — Покинув вигідну роботу на підприємстві Олександра Януковича (Саші Стоматолога) і приїхав на Майдан… У більшості бійці взводу не підтримують лідерів Майдану… не пов’язані ні з одним з політиків… не поділяють погляди «Правого сектору» і «Свободи»… — Тогда какого хуя они там делают? Вообще не понятно… — Вигнали з намету Арсенія Петровича Яценюка (Сєню Кроліка), коли той прийшов з ними поспілкуватись… У складі взводу мисливці (мають рушниці), генерал ГУР у відставці, журналіст, десантники, афганці, відставні офіцери (досвід бойових дій), відставні міліціонери, роботяги… З усієї України: Луганськ, Дніпропетровськ, Тернопіль, Одеса, Київ, Вінниця, Христинівка… бла-бла-бла… Настрій агресивний, користуються повагою на Майдані, хочуть кардинальних змін в країні і повалення режиму Януковича»…

Якименко відклав «доповідну», подумав: «Махновщина… Собственно такие особи и делают революции. Только не понимают, шо их результатами воспользуются те еще твари. Виктор Федорович со своей семейкой — щенки по сравнению с этими».

Він хвильку роздумуючи, потарабанив пальцями по столі, взяв мобільний і набрав номер:

— Здравствуй, дорогой… А ты знаешь, шо у нас тут объявился некто Дед?

— Это который?

— Шо в Анголе партизанил еще, предатель, помнишь ту историю?

— Ого! Мы его уже два раза похоронили. А он, как у вас там говорят, «як Филип с канапель»… Живучая падла.

— Так, собственно, речь и не о нем, а об информации, шо идет, так скать, от него… Майданутые знают, шо мы собираемся наступать. Готовят контрудар, так скать. И команда у него собралась соответствующая…

— Хотят начать первыми? Разумно… — задумався, у трубці зависла пауза, а через хвильку: — Если инфа исходит от Деда… Значит, это серьезно… Повиси минутку на трубе, я звякну «Первому»…

В трубці почулось якесь шарудіння, глухі звуки розмови, через хвилину — голос:

— Эту информацию пока никуда не сливай. Нам выгодно, чтобы они начали первыми. Овощ тоже ничего не должен знать. Мы с ним поработаем в процессе… Однако, ты не зря ешь свой хлеб, Саша… Молодец. Владимир Владимирович доволен. В принципе все идет, как надо. А если кто-то ретивый из твоих архаровцев попытается донести инфу дальше — пресекай, — реготнув у трубку і весело повідомив: — Интересная многоходовочка намечается… Ты в деле. Важно, чтобы все прошло именно по сценарию этого… блядь, майдана, понял?

— Так точно.

— Как сам? — мимохідь поцікавився голос у трубці.

— А ты не знаешь и не видишь, в каком бардаке приходится работать. Я сам-то хохол, так скать, но с этими хохлами… С этими бэндерлогами, так скать…

— Да, с хохлотой сложно… Какого хохла не отмой — в каждом сидит если не биндера, то Петлюра с Грушевским — точно. Верить никому нельзя.

— Это ты правильно подметил… Но мы-то здесь поставлены, так скать, шобы не устраивать им банные дни, да?

— Ну, разве головомойку, — знову реготнув: — Брандспойтами в мороз.

— Ага, как раз подогнали два свежих водомета… Устроим на днях падлам «крещенье господне».

— Ладно, все это лирика, Саш, у меня работы по самые брови, некогда болтать. Все, отбой. На связи.

— На связи…

Він задоволено відклав телефон і задумано повторив:

— Многоходовочка. И я в деле…

Поверхнево переглянув доповідні інших сексотів. Там більше не було згадок про запланований контрудар, тільки суцільні плітки, скарги, нічого цікавого. Інформацію від «Пана Петра» переглянув ще раз, подумав, чиркнув запальничкою. Білий офсетний папірець ліниво загорівся якимось неприродним жовтим вогнем з помаранчевим відливом. Згораючи, попіл чорнів, скручувався, по ньому пробігала лінія іскор, чаділа огидним смердючим димом. Попіл сірів, кришився і легкими клаптиками спадав у попільничку.

— Так будет и c этим майданом, — вирішив Якименко, кинувши згарок папірця догорати в попільничці. — А шо касается «Пан Пэтро», то надо его прибрать куда-то на два-три денька, так скать, от греха подальше…

Встав, пройшовся кабінетом, визирнув у вікно й роздратовано відійшов — і тут повно майданутих. Ними просто кишіла вулиця; їх видно одразу — з патріотичними стрічками, чомусь радісні, ділові і заклопотані. Одні несли на Майдан торби — з продуктами, з одягом. Інші — самі туди йшли, схоже, з ночівлею, хтось повертався, відбувши день… Вечірнє світло ліхтарів згори заливало їх позолотою і вони були схожі на мурашок, що виконують свою метушливу генетично сплановану тисячоліттями роботу.

— Верить никому нельзя, — пробубнів під носа, — шо не хохол, то Петлюра з биндерой. Даже этому «Пан Пэтро», заслужэный вчытэль Украйины со стажем»… Такому точно доверять нельзя. Шо у него там в мозгах, кто его знает?

Дисперсні суспензії

Перед Водохрещем у всіх почався кашель. Затяжний, важкий, до памороків, до втрати свідомості. В горлі у всіх дерло чи то від пічки, що хоч-не-хоч чаділа, чи то просто по наметовому містечку пішла інфекція. Погода цьому сприяла — вологість, мряка, холод, такий, що пронизував до кісток. Лікарі Майдану рознесли по наметах ліки від кашлю, противірусні, протизапальні. Та вони допомагали мало. Народ хворів. Побічними симптомами у багатьох стали шлункові розлади, масова печія. Між майданівцями пішов поголос, що все це не просто так, що