Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон напружено слухав, його очі залишалися прикутими до постаті, що вела розповідь. Слова про єретиків і старі конфлікти відлунювали в його свідомості, але одна думка, яка мучила його вже давно, вимагала відповіді.

— Гаразд, — тихо промовив він, поволі підводячись зі свого місця. Його рука все ще міцно тримала Тінеріз. — Я прийму випробування. Якщо це мій шлях, то я пройду його. Але є ще одне питання, яке я не можу залишити без відповіді.

Він перевів погляд на постаті, а потім на Елріка, немов шукаючи підтвердження.

— Як щодо об’єднання артефактів? Чи це передбачено цим шляхом? Чи є в цьому сенс?

Постать, яка досі мовчала, зробила крок уперед. Її голос був глибоким і зваженим, у ньому відчувалася сила віків.

— Колись, у часи, коли Братство Тіней було єдиним, не було потреби у такому об’єднанні, — почала вона. — Судді володіли артефактами, не ворогуючи між собою. Кожна течія займалася своєю справою, працюючи на благо світу. Артефакти були частинами однієї гармонії, але не інструментами боротьби.

Постать зробила паузу, наче дозволяючи всім усвідомити її слова. Потім вона продовжила:

— Але тепер усе змінилося. Артефакти були втрачені, розкидані світом. Лише частина їх знайшлася, і вони потрапили до рук тих, кого вибрала темрява. Що станеться, якщо їх об’єднати, — нам невідомо. Баланс, який колись існував, був зруйнований, і зараз світ стоїть перед невизначеністю.

Еріон мовчки слухав, але його погляд затуманився. Він, здається, зважував усі сказані слова, перебираючи у свідомості події свого шляху. Нарешті, він повільно нахилився, дістаючи з мішечка, прив’язаного до пояса, невелике кільце. Його поверхня була вкрита древніми символами, які ледь помітно світилися в тьмяному світлі зали.

Він поклав кільце на стіл, його метал холодно дзенькнув об камінь. Усі присутні спрямували на нього погляди.

— Тоді навіщо я прагнув зібрати їх? — запитав він тихо, але його слова пролунали так, ніби запитували всі присутні. — Я переміг Алесара і отримав це кільце. Мені здавалося, що це частина більшого задуму. Але чи мають мої дії сенс, якщо об’єднання не було передбачене?

Постать знову замовкла, немов обмірковуючи його слова. Врешті-решт, вона заговорила:

— Можливо, це не нам вирішувати, Еріоне. Якщо артефакти обрали тебе, якщо вони сходяться у твоїх руках, це може бути знаком, що прийшов час для нового шляху. Шляху, який ще нікому не доводилося пройти.

Еріон взяв до рук кільце, а потім перевів погляд на постать. У його очах заграв слабкий вогонь рішучості.

Еріон уважно оглядав кільце в руці, його погляд був сповнений рішучості, але і тіні сумнівів все ще мерехтіли в його очах. Піднявши голову, він звернувся до постатей, які мовчки спостерігали за його діями.

— Якщо всі артефакти так чи інакше пов’язані між собою, — почав він, стискаючи кільце в руці, — чи знаєте ви, де знаходяться інші? У мене є Тінеріз і це Кільце Тіней, — він перевів погляд на Райнара, — у нього є Амулет Сутінок. Залишилися ще два: Ключ Суду і Кільце Пустоти. Чи відомо вам, де їх знайти?

На мить у залі запанувала тиша. Постать, що досі вела розмову, опустила голову, немов зважуючи відповідь. Потім вона зробила крок уперед, і її голос знову розітнув тишу:

— Кільце Пустоти, згідно з нашими знаннями, перебуває десь у Валеонському гірському масиві. Але через перешкоди, що стоять між нами і цим місцем, ми не можемо точно сказати, де саме воно знаходиться. Темрява у тому регіоні нестабільна, і навіть наші тіні не здатні проникнути туди.

Еріон звузив очі, злегка кивнувши.

— А що щодо Ключа Суду? — запитав він. — Ви хоча б знаєте, в якій частині світу його шукати?

Постать замовкла, її обличчя, приховане тінями, повернулося в бік інших фігур, що мовчки стояли позаду. Ніхто з них не ворухнувся, але атмосфера стала ще напруженішою. Нарешті вона відповіла:

— Нам невідомо, де знаходиться Ключ Суду, — сказала вона. — Цей артефакт зник багато століть тому, і жодні сліди не вказують на його місцезнаходження. Темрява мовчить про нього, як і про тих, хто міг його знайти.

Еріон на мить задумався, його рука ковзнула до Тінеріза, а очі блиснули холодною рішучістю.

— Отже, Валеонський гірський масив, — тихо промовив він. — Це принаймні щось.

Райнар, який досі мовчав, обережно втрутився:

— А що, якщо Ключ Суду вже у руках єретиків? Якщо вони так довго полюють на артефакти, вони могли знайти його раніше за нас.

Постать кивнула, визнаючи можливість.

— Це не виключено, — сказала вона. — Але навіть якщо це так, його сила залишається заблокованою, поки всі артефакти не зійдуться разом. Ви ще маєте час діяти.

Еріон обернувся до Райнара і Салема.

— Тоді ми рухаємося далі, — твердо заявив він. — Спершу я завершу випробування тут. А потім ми вирушимо до Валеонських гір. Якщо кільце там, ми знайдемо його.

Слова Еріона розсікли тишу, залишивши в повітрі відчуття невідворотності їхнього шляху.