Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Навколо падали дошки й уламки каміння. Я намагалася пірнути якомога глибше, хоча всі інстинкти кішки відчайдушно цьому опиралися. Вода залила ніс і вуха - кішка не вміла затримувати дихання, і мені доводилося робити це колосальним напруженням волі. За моїми розрахунками, я мала виринути навпроти притулку змії. Але промахнулася і опинилася перед купою уламків по інший бік. Монстр уже був поруч. Гігантська лапа викинула мене з води. Приглушена й засліплена, я з усієї дурі вдарилася об стіну.

"О, так я майже біля мети", - промайнуло в затуманеному мозку.

Тіло діяло на рефлексах. Упавши на підлогу, я згорнулася в клубок і вкотилася в коридор, що веде до постаменту з ложем Божественного земноводного, встигнувши помітити, що Зерд якимось дивом опинився вгорі, на галереї, на тій її ділянці, яка ще не була охоплена полум'ям, і готується стрибнути на спину чудовиська.

Тепер усе залежало від моєї швидкості. Я метнулася до важеля і повисла на ньому, незграбно хапаючись лапами, які в цій ситуації аж ніяк не замінювали руки. Підбіг Рігд. Я виразно подивилася на нього і загарчала, продовжуючи всім тілом налягати на важіль. Він приєднав свої сили до моїх, і важіль пішов униз.

Пролунав звук, ніби з гігантської пляшки вибили пробку. Я почула це, вибігаючи в зал, щоб стрибнути слідом за Зердом. Чи могла я його врятувати в гігантському вирі? Розум людини підказував, що навряд чи. Та це було неважливо.

На щастя, рятувати не довелося. Монстра затягувало у величезну вирву, а Зерд висів на одній руці, в останній момент, уже в стрибку схопившись за металеву опору галереї, і здивовано дивився на те, що відбувається. Ще деякий час монстр кружляв у вирі, а потім усе зникло.

Настала тиша. Я насторожено озиралася, очікуючи ще якоїсь капості. Та її не було. З бічного коридору з'явився Зерд. Я кинулася до нього, схопила зубами за рукав і потягла до Норісси. Дівчина вмирала. Взагалі дивно, що вона протрималася так довго. Зерд мигцем глянув на змію, яка царствено лежала на ложі, що переливалося всіма барвами, але нічого не сказав і почав надавати допомогу пораненій.

Я вирушила шукати Конфідуса і Кріді. Першого знайшла швидко. Еридіанин був непритомний, тож довелося привести його до тями, гризнувши за плече, а потім терміново відскакувати, коли, ще не усвідомлюючи того, що відбувається, він замахнувся на мене величезним мечем. Насправді, я ледь встигла це зробити, бо сили закінчувалися. На лапах, що підгиналися, я дісталася до свого одягу і вляглася, уткнувшись мордою в талісман. Після цього я відключилася з усвідомленням виконаного обов'язку. Дійти до Кріді я не встигла.