Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

хліб свій їли, а й голодних убогих годували й иншим братам, потребуючим і подорожнім, аби спочинок давали дружелюбно. Головне ж для всіх було одне: аби ніхто нічого не робив зі своєї волі, але тільки за велінням і на розсуд отців досвідчених. Таке було передання від преподобного братам, що до нього збиралися, і така їм від нього наука. А щодо влаштування безмовного життя самого того отця ні одне слово детально розповісти не може, проте з малого мале дещо хай скажеться.

Минуло досить часу, і бачив преподобний, що безмовність його порушують брати, що приходять до нього. Втомився від неспокою: був мовчання великим шанувальником. Через те надумав покинути те місце і піклування про братів, таємно від усіх вийшов звідти і, нетрі найглибшої пустелі проходячи, знайшов десь печеру, оселився в ній і три роки перебував там. Виросло ж волосся на голові його вельми і було довгим. Він його прив'язував до кілка, на висоті печери закріпленого, і недрімно здійснював всенічні молитви. І як уночі, так і вдень, не даючи собі спокою, на великі труди зважувався. І мав собі труд за спокій задля любови Божої, якою розпалювався завжди, — через те й сам любий був Богові і сподобився божественного явлення і споглядання Христового, як же Спаситель наш у Святому Євангелії говорить: "Хто любить Мене, того Отець Мій полюбить, і Я його полюблю, і явлюся йому сам". Якось, коли преподобний Паїсій палкішою любов'ю до Бога розпалився і цілий ум богомисленою молитвою в самому Бозі заглибив, явився йому (як і раніше) Христос Спас. Він же, не мігши бачити пресвітлої слави пресвятого Лиця Спасителя, впав на землю зі страху і тремтінням був охоплений. Чоловіколюбний Владика простягнув йому свою руку (О невимовна Твоя, Христе Царю, до угодників Твоїх любов!), підняв Паїсія із землі і сказав йому: "Мир тобі, угодникові моєму. Не бійся ані хай не тремтить серце твоє, у твоїх-бо ділах вельми насолоджується моя благостиня, і вельми приємний Мені подвиг твій. Веселися далі і прийми гарну винагороду: ось даю тобі такий дар, аби все, що проситимеш від Отця мого в ім'я моє, далося тобі. І за кого грішного помолишся — відпустяться йому гріхи". Святий Паїсій, бачачи настільки велику доброту Господню, осмілів трохи й мовив: "Чоловіколюбче Христе Боже, хоч з невимовної Твоєї благостині мене, недостойного й окаянного, такої своєї сподобляєш благодаті, прошу Тебе смиренно: сам настав мене і навчи, про кого і в яких потребах маю просити. Я-бо від початку бачу свої перед Тобою прогрішення і щодо моїх невиправ прошу Твоє милосердя, аби простив і покрив добротою своєю безмір моїх гріхів. Подай мені подальший час життя цього провести безгрішно, аби легко я вийшов на стезю спасення, без перешкод дістався доброго кінця — з Твоєю допомогою і під Твоїм проводом. Без Твоєї допомоги і настанови ніхто не може нічого доброго зробити і милість у Тебе отримати. І ніякі наші добрі діла, жодний труд і ні один подвиг не достойні такої превеликої милости Твоєї, навіть якби й смерть за Тебе підняли, — як же й годиться нам за Тебе, Творця та Ізбавителя нашого і премилосердного до нас, грішних, душі наші покласти, бо Ти — Бог безсмертний — за нас, смертних людей, кров свою пресвяту без жалю пролив, хрест, оцет і гріб перетерпів, аби спасення нам влаштувати своїм Воскресенням. Яку смерть, Тебе ради, Творця нашого, перетерпіти нам годиться?" Так святий Паїсій з великою насолодою серця до Спаса промовляв. Благословив його Той і відійшов від нього, зійшов на небо зі славою. Паїсій же поклонився Владиці своєму, славлячи Його і дякуючи Йому за благоутробне до нього сходження.

І скоро після того було преподобному Паїсію насправді сповіщення про даний йому дар від Христа Господа, який мовив: "За якого грішника помолишся — відпустяться гріхи його". Було ж то так. У старця одного пустельного переставився учень. Перед кончиною своєю зневажив отця свого, зваблений від ворога роду людського, що завжди заздрить, і замість послуху впав у лінь і байдужість. А що гірше, що і в гріх якийсь перед смертю своєю впав і без покаяння життя своє закінчив. Старець же, жаліючи свого учня, почав за нього молитви чинити перед Богом. І прийшло йому бажання довідатися, де душа лінивого брата перебуває. Після достатньої молитви був старець у піднесенні і побачив учневу душу, що в пеклі люті муки терпіла. Після того видіння старець сильніше зранився серцем за учня і зі сльозами безперестанку молився до Господа за викуплення загиблої душі. Додавши піст до посту, перебував чотирнадцять днів без їжі. Потім почув голос згори, що говорив до нього: "Душа, за яку ти гаряче молишся, залишатиметься за моїм велінням у пеклі до мого приходу. Коли ж прийду на хмарі з ангелами і трубами, тоді прийме винагороду, достойну за ділами своїми". Таку відповідь почувши, старець сумував сильніше, і печалі сповнився, і додав инші чотирнадцять днів, постячи, і на більші молитви віддавався — але знову той самий голос почув, що душа померлого грішника буде в пеклі до Страшного Господнього Пришестя. Більше не насмілювався старець втомлювати молитвами своїми доброту Владики, був розгублений — втратив надію викупити учневу душу з пекла і нарікав багато.

Тоді згадав про преподобного Паїсія (йому було дозволено Божим Провидінням вирятувати грішника з пекла). Встав печальний старець і до святого Паїсія у внутрішню пустелю пішов: знав-бо про його сміливість перед Богом і поклав на нього уповання безсумнівне, що той великий угодник Божий зможе впросити Бога за учня його. Святий же Паїсій, пророчою благодаттю зрозумівши прихід до нього старця, вийшов назустріч йому. І зустріли один одного, належне в Христі цілування віддали й обнялися люб'язно. Тоді святий Паїсій мовив до старця: "Чого до мене, поганого і грішного, потрудився прийти, отче?" Старець же розповів йому причину приходу свого, повідав все про померлого без покаяння учня, про те, що бачив душу його, яка в пеклі мучилася, і як молився за нього, і як нічого не досягнув, і як відповідь почув з божественного голосу, що велів мучитися учневі до Господнього Пришестя. Те розповівши, додав і таке: "Прийшов я просити твою святиню, аби ти співстраждав з моїм окаянством у печалі моїй і співболів мені, болить моє серце за душу загиблу. І щоб ти своїми молитвами заступником був перед Богом за мученого в пеклі учня мого. Сподіваюся, що, коли ти проситимеш, Бог змилосердиться.