Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

Не відмовляйся помолитися, о отче, і в печаль велику не дай мені занурюватися. Якщо не послухаєш мене, не захочеш подати руку допомоги страждаючому в пекельних муках, то неможливо буде піти звідси моєму смиренню". Це старець з великими сльозами говорив і старанно просив великого Паїсія, щоб умилостивив щедроти Божі. Відповів святий: "Не моє діло, о преподобна голово, торкатися такого починання, але твого великого богоугодження і святости. А що не благоволить Бог почути нині твою молитву за учня того, ту тайну може знати Він сам — той, хто має велику безодню судів. Далі не буду твоєму велінню перечити і не погоджуватися, ось на молитву з тобою вдаюся — і що угодно буде Богові, те зробить. Ти-бо тут залишайся, молячись, я ж на осібне місце піду". Те мовивши, святий Паїсій пішов у внутрішню пустелю і, ставши на молитві, руки до неба підняв, разом і ум спрямував, до Творця всіх сказав: "Зглянься, чоловіколюбче, на молитви наші, недостойних рабів Твоїх, і подай як благий звільнення з пут пекельних душі раба Твого, учня старцевого". Це й подібне до чоловіколюбця Бога преподобний говорив, гаряче молячись. Господь же неоманливого слова вищезгаданого — обіцянки святому Паїсію — змінювати не хотів, зразу явився йому і спитав, хоч і Всевидець, кажучи: "Що, угоднику мій, так старанно просиш у моєї благости?" Він же сказав: "Боже милостивий, єдиний, що все знаєш, помилуй грішника, який втратив послух, впав у негідні діла і переданий геєнським мукам. Йому, окаянному, горе мені, учневі старцевому, яви милість свою, не здолану гріхами світу всього, не затримуй щедрот своїх, не зневаж тих, що моляться гаряче до Тебе, щоб не виявилися марними труди рабів Твоїх перед Тобою". Спаситель же мовив до нього: "Вже перед тим казав Я старцеві, що учневі його, за моїм правосуддям, належить бути в пеклі, аби прийняти там винагороду за ділами своїми. І не хочу подати йому відради в муках його до мого на хмарах приходу". Вибранець же Господній Паїсій відповів Спасителеві, як раб, кажучи: "І що, о Владико, є для всіх, які не скоряються Твоєму божественному велінню? Якщо хочеш послухати рабів Твоїх, легко можеш це зробити, бо володієш віками і ще перед приходом Твоїм можеш вивести грішника з пекла, і тою всемогутньою силою, якою з небуття в буття все привести зміг Ти, тою ж силою і спасти душу загиблу можеш". Коли це сказав Паїсій, зійшов на небо Спаситель.

За короткий час пролунали голоси трубні страшні, і видно було, як розходяться небеса, і йшов хмарами з висоти Христос із силою і славою великою, з ангелами й архангелами, разом із ликами праведних, і з усіма грізними явленнями, зі всім, для останнього дня приготованим. Поставлено ж і престоли, і престол страшний видно було, і все видіння те виглядало так, як має бути на Страшному Божому Суді. Возведено ж було й душу померлого з пекла. І було передано її спершу Паїсію святому в руки, тоді старцеві — кожен-бо з них у той час на своєму місці молився. І в один час обом було те явлення, у якому ж і голос зверху чутно, який говорив до старця: "Прийми душу учня свого з рук угодника мого Паїсія, і більше не побачиш її в муках, але у спокої". Коли такий голос від Спасителя був, прийшла душа, з глибин пекельних виведена, і перед старцем стала, і промовила, кажучи: "Багато лютих мук я перетерпів у геєні через непослух, він-бо і гріхопадіння мого причиною був. Молитвами ж святого Паїсія милостивий до мене преблагий Бог явився і з пут пекельних вивів мене. І ось нині на спокійне місце праведних переселяюся". Те мовивши, перед лицем старця на світле місце святих перемістився. Це бачачи, старець у час молитви своєї сповіщений був про спасення учня свого. І зразу, відклавши сумнів, вийшов з поспіхом до великого Паїсія, досягнув місця, де той молився, і побачив, що святий віддає Богові подячні пісні за визволення душі померлого брата. І розповів зі страхом старець Паїсієві все, що бачив. Також і Паїсій святий розповів старцеві про дивне явлення Господнє. Один одному бачене розповіли й обидва вкупі дякували Богові, що зробив великі чуда. Тоді сказав старець до преподобного Паїсія: "Велику в тобі благодать визнаю, о блаженніший отче, бо своїми молитвами не лише мого учня з пекла, а й мою душу, що лютою скорботою хворіла, визволив з важкої печалі. Прошу ж твою святість, розкажи, яке твоє діяння перед Господом і які подвиги і труди твої, за які сподобився таких дарів від Бога. Хочу-бо довідатися для користи своєї про богоугодження твоє". Великий же Паїсій відповів йому: "Знай точно, о чесний отче, що нічого з божественних дарів нема в моїй недостойності, окрім милосердя Творця мого, який неміч мою покриває, добротою ж своєю єдиною таке влаштовує і подає допомогу тим, що моляться до Нього всім серцем. Не захотів же і твоєї зневажити старанної молитви та любови, яку ти явив, такий труд піднявши за спасення душі учня твого, у чому наслідував самого чоловіколюбця Христа, що задля превеликої до нас любови народився, виховувався, у трудах був з юности і постраждав за нас, зваблених ворогом, що впали з райських благ через непослух, і звільнив нас стражданням своїм від рабства пекельного. Дав же заповідь любити один одного й нічого не вважати більшим від цієї чесної любови, щоб покласти сердечно душу за друзів своїх. Та, а не инша якась причина визволення з пекла душі учня твого, що ти за нього, не жаліючи себе, душу свою у такий труд і подвиг поклав. І нема як инакше це розуміти й про це говорити ані про мене щось велике думати. Я-бо муж грішний і нічого не знаю, аби я щось зробив доброго, достойного Божих дарів. Прийди тому, о преподобна душе, віддамо вдячність і хвалу єдиному милостивому людинолюбцеві Богові, що виконує прохання рабів своїх, які моляться до нього з вірою". Коли це смиренномудрий Паїсій преподобний вимовив, оспівали обидва вкупі всіх благ Подателя Бога й багато дякували Йому за отриману від Нього милість. Тоді помолилися один за одного і, люб'язно обійнявшись, розлучилися, і кожен пішов у своє перебування.

Віддавався ж преподобний Паїсій щодня найсуворішим подвигам, за апостольським словом, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду. І ходив пустелею непрохідною і безводною, від людей цілком сховатися хотів, аби всі діла