Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

− Те-атсур, Ре-ікгрін, загальна тривога. Клас дже-таш. Підняти штурмову ескадру дарків, − наказує уривчасто, продовжуючи щось набирати. – Чотжаре, негайно сюди!..

Віддаючи накази та розпорядження, він стрімко йде до гардероба. І вже за кілька хвилин повертається повністю одягнений. І одночасно з ним до спальні блискавкою влітає мій хранитель.

− Ліно, зараз ти через Чотжара покажеш мені все, що побачила. У найменших деталях зрозуміла? − Жорстко наказує мені мій темний се-аран, змусивши на-агара здивовано завмерти. Підходить і стає переді мною, буравлячи жорстким поглядом.

− Так, Володарю, − киваю без жодного сумніву. Дивлюся на хранителя: − Що я маю зробити?

«Прос-с-сто ретельно віднови все в пам'яті й дозволь мені це побачити. І в очі дивис-с-сь, я так краще все вловлю», − пояснює мені Чотжар, стаючи поряд з Повелителем. Схиляється до мене.

Кивнувши, я змушую себе пірнути назад у той жах. Зосередившись на вертикальних зміїних зіницях, прокручую перед уявним поглядом свій «сон» у всіх деталях, ретельно згадуючи все, що бачила і відчувала.

Поки не доходжу до того моменту, коли мене висмикнув із кошмару Са-оір.

− Досить, − каже він. Знов вирвавши з жахливого видіння. І, потіснивши Чотжара, несподівано обхоплює мою голову долонями та ніжно цілує у губи. − Ти розумничка. І все зробила правильно.

− Ви врятуєте його? Він же не мертвий? − благально дивлюся в вогняну темряву його очей.

− Так. Він живий. Його кораблі не виходять на зв'язок, але всі показники, крім цього, в нормі. Я розберуся і поверну брата додому. А тобі забороняється нервувати. Я накажу Мі-ічану збільшити дозу заспокійливого. Чотжар простежить.

Відпустивши моє обличчя, Са-оір випростується. Відвернувшись, прямує до дверей. Але за кілька метрів завмирає здивовано. Підіймає руку, дивлячись на зап'ястя з браслетом. Натискає…

− Сетору, ти невчасно, − гаркає роздратовано жерцю, що з'явився перед ним.

− У мене серйозна причина, Володарю, − рівно відповідає той, ніби ненароком окидаючи побіжним поглядом всю кімнату і знайшовши очима мене перед тим, як зосередитися на своєму співрозмовнику. – Гадаю, вам буде цікаво дізнатися про деякі секретні зведення шпигунів Дому Просвітлених.

− Помиляєшся, мені це не цікаво зараз, − заперечує Са-оір і вже тягнеться до браслета, щоб перервати зв'язок.

− Навіть якщо йдеться про життя та безпеку Володаря А-атона? – вкрадливо цікавиться Сетору, тим самим зупиняючи мого се-аран.

− Кажи! – гарчить той, подаючись усім тілом до голограми. − Тільки швидко.

Та я й сама затримую дихання, зібгавши на грудях тонке простирадло. Це все не може бути просто збігом.

− Мої програмери засікли в інфомережі нашого Дому несанкціоновану передачу даних. Було надіслано сигнал у сектор Зорунда. За збігом обставин у цьому секторі у мене є свої шпигуни. І за моїм наказом вони відстежили цей сигнал, маючи вихідний код, і навіть частково змогли розшифрувати, − з непроникним виразом обличчя повідомляє жрець.

− Який цікавий збіг обставин, − уїдливо кидає Са-оір.

− Не менш цікавий, ніж той, що у вас теж є свої агенти в тилу шкадарів, − з такою ж уїдливою ноткою відповідає йому Сетору. − Корисне надбання, чи не так?

− Безперечно, − холодно посміхається Повелитель. – Що було в тому повідомленні?

− Наказ діяти та координати. Сектор Тавра. Я бачу лише один варіант, кого саме має знищити чорна ескадра Гільдії шкадарів. Адже ваш брат до ранвішів вирушив з візитом, чи не так?

Шкадари? Це ті, що пірати та безпринципні найманці? О боже!

Навіть тієї короткої довідки, яка мені нещодавно попалася в загальноосвітньому матеріалі про розстановку сил у міжгалактичному Араянсі Дванадцяти, вистачило для розуміння, що ці шкадари, які начебто самі по собі, насправді дуже сильні, впливові та небезпечні. Оскільки виконують усю брудну роботу, за тих, хто має владу, але не хоче бруднити руки, проте може дозволити собі заплатити немислимі суми за усунення своїх проблем. Страшно навіть уявити, які компромати та ниточки є у цих відморозків.

Але зараз… хтось найняв їх убити А-атона?

− Коли було віддано наказ? – крижаним голосом уточнює Са-оір. Навіть не приховуючи, що теж дійшов такого ж висновку.

Щось мені зовсім погано.

− Майже дві години тому, − чую відповідь Сетору. − Я зв'язався з вами, як тільки отримав дані розшифровки. Але з моменту передачі сигналу з мого Дому мої шпигуни вели спостереження і відразу ж засікли активність штурмовиків Гільдії. У мене виникло непереборне бажання особисто дізнатися, куди їх послав мій поки що невідомий родич. Я відстаю всього на годину, скоро буду в секторі Тавра і зможу допомогти Повелителю. Зі мною всього дюжина штурмовиків, проти ескадри довго не протримаюся, тож поспішіть. Гадаю, ваші кораблі дарків теж готуються до зльоту?

− Правильно вважаєш, − скрипнувши зубами, підтверджує мій се-аран. – За допомогу будемо вдячні. Але якщо це знову щось з твоїх хитрощів…

На обличчі жерця нічого не відображається. Лише очі зло спалахують.

− Закликаю Абсолюта у свідки. Жодних хитрощів, Володарю, − цідить він. − Зараз я дію виключно, як союзник Владущого Дому.

− Я тебе почув, − киває Са-оір. Дивиться на свій браслет. − Мої кораблі будуть готові до зльоту за кілька хвилин. Тому, як ти розумієш, розмовляти з тобою далі мені ніколи. Якщо є ще, що сказати, я зможу вийти на зв'язок пізніше. І Сетору… у секторі Тавра зі зв'язком проблеми, – багатозначно додає він наостанок, закінчуючи розмову.

І не втрачаючи більше ні секунди, стрімко йде з покоїв. Навіть раніше, ніж встигає розвіятися голограма жерця, який знову встигає подивитися на мене.

− Чотжаре, − хрипко кличу, сліпо витріщаючись туди, де щойно розмовляли двоє чоловіків. – Чотжаре, будь ласка, скажи мені, що вони встигнуть. Адже з цими шкадарами можна впоратися, правда? Якщо разом…

«Тобі треба прийняти заспокійливе, Ліно», − схиляється до мене мій хранитель, уважно заглядаючи у вічі.