Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса

Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

117
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 166
Перейти на сторінку:

Колвін заливисто розсміявся:

– Якщо тільки з цієї точки зору розглядати!

– Але ж вони у більшому ступені люди?

– Чим глибше у Нав, тим менше цей ступінь, – чоло Ігоря перетнула похмура складка. – Людяність у тому розумінні, як ти її сприймаєш, їм не притаманна. Відношення до людей вони вибудовують лише з точки зору доцільності. Наприклад, фермерів вони дуже добре охороняють, й за спричинення їм шкоди, з нападником розправляться жорстко.

Спитати ще щось я не встигла, оскільки ми опинились перед цікавими дверима, картинка на яких змінювалась, демонструючи різномаїття вбрання: як жіночого, так і чоловічого. Колвін пропустив мене уперед, й ми зайшли до світлої приємної приймальні майстерні-ательє. Назустріч нам випурхнула жінка середнього віку у костюмі-амазонці з синьо-зеленого оксамиту. Короткий жакет щільно облягав її фактурні форми, особливо підкреслюючи усі видатні деталі. Широкий шкіряний пасок на спідниці робив її талію зорово вужчою, тим самим демонструючи ще більшу крутість стегон їх власниці.

Судячи з усього, це була хазяйка закладу, й вона, у повному сенсі цього слова, поїдала поглядом Ігоря, обдарувавши мене, при цьому, поблажливою посмішкою. Мабуть, поруч з нею, я скидалась на вішалку, на яку лиш одяг закидати. В усякому разі, саме це читалось в її очах.

– Ласкаво просимо, – сяйнула вона білосніжними зубами, – ваша…

– Малена! – якимось упереджувальним тоном обірвав її Колвін.

– Рада вітати вас і вашу супутницю, пане Інгвар!

Так! Схоже, тортури будуть довгими й жорстокими – це я гарантую! Витрясу усі недомовки з особливою пристрастю.

– Дозволю собі припустити, що ви хотіли б замовити вбрання до балу?

Те, як дама розсипалась люб’язностями перед Ігорем, наштовхувало мене на підозри, що вона знає про нього набагато більше, ніж я. І знання це змушує її мало не підлещуватись до нього. Я ковзнула по своєму професору багатозначним поглядом, який не віщував йому нічого доброго, на що він знов посміхнувся мені винною посмішкою та одразу ж розвернувся до хазяйки ательє:

– Так, Малена. І, я сподіваюсь, – Колвін м’яко підштовхнув мене до неї ближче, – сукня моєї майбутньої дружини буде гідна захоплення.

Який хитрун! Кожного разу, втрапляючи до мого прицілу, він намагається підсолодити мені пілюлю у сподіванні, що я з радощів не влучу. Не вийде, Ігоре Дмитровичу! Стріляю я добре, й рука моя не здригнеться!

Дама вчергове проїхалась по мені поглядом, оцінюючи вже з іншої точки зору та трохи додавши мені статусу:

– Не хвилюйтесь. Все зробимо як найкраще!

Ігор схилився до мене:

– Я відлучусь не надовго. Тільки, будь ласка, нікуди без мене не виходь звідси.

– Та куди я піду у незнайомому місці?!

Скепсис, що відобразився на його обличчі, був навіть образливим:

– З тебе станеться, – зітхнув він. – Малена, прошу вас: Валерія у вашому розпорядженні.

Обуритись тому, що мене, як річ, передали з рук до рук, я не встигла, оскільки Колвін стрімко зник за дверима, а мене не менш стрімко потягли усередину ательє, де на мою худорляву тушку, немов стерв’ятники, накинулись підручні хазяйки. Мене крутили, вертіли, озирали з усіх боків, та замірів не робили, начебто у них у всіх було вбудовано скануючий пристрій. Коли вони, врешті решт, задовольнили свою професіональну цікавість у плані моєї статури, за мене прийнялась хазяйка:

– Пані з Семарги? – поцікавилась вона.

– Ні, – вирішила не уточнювати я.

Треба віддати належне: Малена одразу зрозуміла, що говорити на цю тему в мене бажання немає. Вона кивнула й повернулась до свого безпосереднього обов’язку:

– Якій гаммі кольорів ви надаєте перевагу?

– Знаєте, я не бувала на подібних заходах і віддам перевагу покластись на ваш смак, досвід та майстерність, – спробувала скромною посмішкою викликати в ній прихильність до себе.

Мої хитрощі спрацювали, потрапивши прицільно у точку: професійне самолюбство. Малена вдоволено заусміхалась й почала завзято роздавати команди своїм підлеглим, одночасно зробивши мені ще одну пропозицію:

– Якщо ви не проти, мої дівчатка, перед балом, укладуть ваше чудове волосся, а, заразом, зроблять макіяж. Дуже професійно, смію запевнити.

– Буду вам вдячна, – кивнула, дійсно радіючи тому, що хоч від цих тортур мене позбавлять.

– Чудово! Ви не пожалкуєте – запевняю вас!

Я посміхнулась хазяйці, сподіваюсь, що не мученицькі, подумки благаючи про найскоріше повернення Колвіна, оскільки почувала я себе не у своїй тарілці. Малена, мабуть, помітивши мою ніяковість, запропонувала чай та, поки вона його готувала, я вирішила трохи подихати свіжим повітрям поряд з ательє, разом з цим помилувавшись околицями.

На вулиці відчуття скутості дещо розвіялось, і я вдихнула на повні груди, насолоджуючись тонким весняним ароматом, що просочив навіть міські квартали. Рідкі пари неспішно прогулювались, чинно про щось розмовляючи, а я, намагаючись не привертати до себе уваги, милувалась місцевими красотами, заразом дивуючись стилю вбрання містян. Генеральної лінії в їхній модній течії не було точно. Публіка була одягнена досить різномасно та, як виявилось, Колвін все ж таки мав рацію: більшість жінок тут віддавали перевагу сукням, хоч і з досить оригінальними фасонами.

Зверху коротких пишних спідниць були накинуті довгі – до щиколоток, але прозорі, або напівпрозорі. Дехто з дам віддавав перевагу струмуючому шовку та сукням, що розширялись донизу: з розрізами від стегна, або без розрізів. Хтось був утягнутий у корсет, на комусь зверху сукні накинуті короткі куртки – приталені, або пончо. А комусь взагалі до вподоби були безформні плащі з прорізами для рук. Радувала й різноманітна кольорова гамма: виглядало оригінально й не нудно.

Поки я розглядала, ліворуч від мене почулось мелодійне посвистування. Я розвернулась на звук й побачила худорлявого хлопчиська років чотирнадцяти з яскравими зеленими очима та волоссям кольору воронова крила з темно-синім відливом. В нього була така гарна райдужка, що я мимоволі замилувалась нею, одночасно дослухаючись до приємної мелодії. Хлопчина зрівнявся зі мною, як раптом… його рука ковзнула по моїй, і я буквально відчула, хоча іншого разу, мабуть, і не помітила б, як з мене потягли енергію, хоч і невеличку порцію.

1 ... 111 112 113 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"