Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Що… що ти? Чому ти маєш людський вигляд? Це і є твоя справжня форма?

Фігура посміхнулася, але це була холодна посмішка, позбавлена тепла. Її голос прозвучав спокійно і проникливо:

— Я — Тінеріз, але тепер ти бачиш мене таким, яким я є насправді. Моє існування — це більше, ніж меч. Я — частина темряви, її воля і сила. Те, що ти бачив раніше, — лише одна з форм, створених для виконання призначення. Але ти пробудив мене, і тепер наш зв’язок стане глибшим.

Еріон зробив крок назад, намагаючись осмислити почуте.

— Чому ти виглядаєш… як людина? — запитав він, його погляд мимоволі ковзнув по рунах на тілі істоти.

Тінеріз нахилив голову, і його очі засяяли яскравіше.

— Людська форма — це прояв твоїх очікувань і твого розуміння. Ти створив мене таким, яким ти здатен мене прийняти. Але це лише обгортка. Те, чим я є насправді, ти побачиш лише тоді, коли будеш готовий. А тепер час для твого випробування.

Слова Тінеріза пролунали, як наказ, що не терпів заперечення. Еріон відчував, як тіні навколо почали рухатися, затягуючи його в простір, де реальність здавалася тендітною і хиткою. Він зрозумів: те, що чекає попереду, змінить його назавжди.

Тінеріз зробив крок убік, і його очі засяяли ще яскравіше, освітлюючи простір навколо. Зала почала змінюватися: стіни зникли, а підлога перетворилася на гладку поверхню, що виблискувала, мов чорне скло. Відчуття невагомості охопило Еріона, ніби його перенесли до іншого світу, де час і простір не мали значення.

Раптом із темряви перед Еріоном почали виринати образи. Спершу це були невідомі йому люди — чоловіки й жінки, їхні обличчя сповнені болю й страху. Вони стояли в колі, дивлячись на Еріона, їхні очі випромінювали докір.

— Це ті, хто загинув через тебе, — пролунало з темряви. — Їхнє життя стало ціною твоїх рішень, твоєї жаги до сили.

Еріон здригнувся. Обличчя були йому незнайомі, але в серці з’явилося дивне відчуття провини, яке не можна було пояснити. Вони звинувачували його поглядами, їхні голоси стали голоснішими, нашіптуючи:

— Чому ти не врятував нас? Чому ти не обрав інший шлях?

Еріон стискав руків’я Тінеріза, але меч більше не випромінював своєї звичної сили. Він зробив крок уперед, намагаючись зрозуміти, чи це лише ілюзія.

— Це не все, — пролунав голос Тінеріза. — Ти маєш зрозуміти, чи зможеш нести цей тягар.

Раптом образи людей розвіялися, і перед Еріоном постало дещо інше. Він побачив самого себе. Тільки не таким, яким він був зараз. Цей інший Еріон тримав Тінеріз у руці, його очі сяяли крижаним блиском, а навколо нього танцювали тіні, мов хижаки. У його постаті не залишилося нічого людського, лише спустошення і зловісна впевненість у своїй силі.

— Це твоє майбутнє, — проголосив Тінеріз. — Якщо ти підеш шляхом влади, не приймаючи на себе роль Судді. Ти станеш тим, чого сам боїшся: бездушною тінню, яка несе лише смерть і руйнування.

Друге «я» Еріона підійшло ближче, його голос був схожим на подих вітру, що пронизує душу.

— Чому ти не приймаєш свою справжню природу? Ти знаєш, що це шлях до сили. Відкинь свою слабкість. Ти не потрібен нікому, крім самого себе.

Еріон затримав погляд на своїй темній подобі, відчуваючи, як слова пронизують його. Він намагався згадати, чому він взагалі почав цей шлях, що привело його сюди.

— Твій вибір — це твоя суть, — сказав Тінеріз. — Ти маєш вирішити, ким ти станеш. Відкинеш тягар відповідальності й станеш тим, кого ненавидиш, чи приймеш роль, яка визначить твоє існування назавжди? Але знай, кожне рішення має свою ціну.

Зала знову змінилася. Еріон опинився в оточенні двох шляхів. Один був занурений у тьму, його кінець губився в темряві, інший вів до сліпучого світла, що боляче різало очі. Але обидва шляхи вабили його однаково, змушуючи робити вибір, від якого залежала його доля.

Еріон зробив крок уперед до темряви, і тіні навколо його ніг заворушилися, мов вітаючи його вибір. Шлях темряви простягнувся перед ним, огортаючи його прохолодою і тишею, що одночасно заспокоювала і тривожила.

— Твій вибір прийнято, — пролунав голос Тінеріза. — Але тепер ти маєш зрозуміти, що темрява не знає жалю. Твоя сила залежить від твоїх рішень, і кожен твій крок визначатиме не лише твою долю, а й долі інших.

Перед Еріоном простір почав змінюватися. Темрява навколо згущувалася, формуючи сцену. Раптом перед ним виникла площа, оточена високими чорними стінами. У центрі, на колінах, стояв чоловік, закутий у кайдани. Його обличчя було змучене, шкіра бліда, а одяг — розірваний і брудний. Поруч стояв тюремник із сокирою в руці, готовий виконати вирок.

Голос Тінеріза лунав звідусіль, ніби саме місце говорило з Еріоном:

— Це Гарен, злодій і вбивця. Його руки забруднені кров’ю невинних. Він обікрав каравани, що несли їжу до голодних, і зрадив тих, хто довірився йому. Його засуджено до смерті. Ти — Суддя, і рішення за тобою: життя чи смерть.

Еріон підійшов ближче до Гарена, вдивляючись у його виснажене обличчя. Той підняв голову, і його очі зустрілися з Еріоновими. У них було щось більше, ніж страх — там була тінь каяття.

— Прошу, — промовив Гарен, його голос тремтів. — Я зробив жахливі речі, але не всі вони були моїм вибором. Мій син хворів, і мені потрібні були гроші, щоб врятувати його. Я краяв серце кожного разу, коли зраджував чи забирав чуже, але інакше він би помер!