Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Еріон відчував, як серце калатає сильніше. У голові пульсували слова: "Чи ти справді віриш йому? Чи він говорить правду, лише щоб врятувати себе?"
Голос Тінеріза знову заговорив, холодний і невблаганний:
— Помилуй його, і він отримає другий шанс. Але знай, кожен твій акт милосердя створює тінь сумніву в твоїй рішучості. Страти його, і ти покажеш темряві, що здатний на безжальність, яка потрібна, щоб стати Суддею.
Еріон затримав погляд на чоловікові. Його обличчя не здавалося брехливим, але чи можна було вірити словам злодія і вбивці? Він знав, що це рішення не лише перевіряє його владу, а й формує його сутність.
Еріон зупинився перед Гареном, дивлячись у його змучене обличчя. Він відчував вагу рішення, що лежало на його плечах. У голові розривалися протилежні думки: одна частина його бажала повірити словам чоловіка, інша нагадувала про важливість сили і рішучості.
— Ти маєш зрозуміти, — промовив Еріон, його голос був холодним і важким, — що кожен вибір має наслідки. Ти можеш говорити, що робив це для сина, але ти сам обрав шлях злочинів. Ти забрав чужі життя, а тепер твоє життя буде платою за це.
Гарен впав на коліна, його голос зірвався в останній спробі благати про пощаду:
— Прошу, я зроблю все, що скажеш! Тільки не забирай мене від нього!
Еріон зітхнув, але його вираз обличчя залишався непохитним. Він підняв руку, даючи знак тюремнику.
Сокира опустилася, і простір навколо на мить огорнула мертва тиша.
Однак усе змінилося майже одразу. Перед очима Еріона тіні почали змінюватися, і з'явилася нова картина. Він побачив маленький будинок, скромний і старий. Всередині на ліжку лежав хлопчик, блідий і слабкий, але все ще живий. Біля нього сидів Гарен, його обличчя було сповнене турботи. Він годував сина, лагідно промовляючи слова підбадьорення, а на столі лежали ліки.
Еріон дивився на цю сцену, відчуваючи, як щось стискає його груди. Його рішення, хоч і було прийняте з переконанням, тепер здавалося йому помилковим.
— Це було його справжнє "чому", — пролунав голос Тінеріза. — Ти засудив людину, яка пожертвувала всім заради свого сина. Ти можеш змиритися з цим?
Еріон зціпив зуби, але нічого не відповів. Тіні знову змінилися, і перед ним постала інша картина. Тепер це був караван, завантажений мішками з їжею. Проте люди, які везли його, здавалися зовсім не схожими на благодійників. Їхні обличчя були хитрими, а очі жадібними. Еріон побачив, як вони зупинилися на околиці міста і почали розпродавати провізію, ховаючи гроші в кишені. Жодна крихта не потрапила до бідних, для яких, як вважалося, призначалася ця допомога.
— Тепер ти бачиш усе, — промовив Тінеріз. — Кожне рішення має дві сторони. Ти засудив його за злочини, але не бачив повної картини. Чи зробив ти правильний вибір? Це питання залишиться з тобою назавжди.
Еріон затулив обличчя руками, відчуваючи, як тягар вибору стає нестерпним. Він розумів, що, хоча його рішення було обґрунтованим, він прийняв його, не маючи всіх фактів.
— Темрява — це не тільки сила, — додав Тінеріз, його голос став м’якішим, але не менш владним. — Це здатність дивитися на наслідки своїх рішень і жити з ними. Чи ти готовий нести цей тягар?
Еріон стояв серед тіней, які повільно огортали його, наче насміхаючись із його мук. Його дихання стало важким і переривчастим, груди стискало, ніби невидима рука впивалася в серце. Він інстинктивно схопився рукою за груди, намагаючись угамувати біль, що прокотився хвилею його тілом.
"Що я наробив?" — ця думка, мов кинджал, проштрикнула його свідомість.
Перед його очима знову промайнули образи: Гарен, який піклується про свого сина, хлопчик, який з останніх сил бореться за життя, і вони разом, як батько і син, у своїй невимовній боротьбі за виживання. Тепер ці сцени здавалися йому далекими, примарними — тими, які він сам знищив своїм рішенням.
— Я… позбавив його останнього шансу, — прошепотів він, голос зривався, мов у людини, що задихається. — Я не лише убив Гарена. Я засудив до смерті його дитину.
Тіні навколо заворушилися, і голос Тінеріза пролунав, холодний і безжальний:
— Так. Але це лише початок тягаря, який ти мусиш навчитися нести. Темрява не знає жалю, як і ти не можеш дозволити собі слабкість.
Еріон опустив голову, відчуваючи, як серце болісно стискається від усвідомлення. Його рука, якою він досі тримався за груди, опустилася. В голові крутилися образи не лише Гарена й його сина, а й невідомих людей, яких він міг зустріти в майбутньому. Чи зможе він витримати такі випробування знову?
— Але я не бачив цього, — промовив Еріон, його голос був сповнений муки. — Як я міг знати? Як я міг прийняти правильне рішення, якщо правда була прихована?
Тінеріз нахилив голову, і його очі, що світилися холодним блакитним світлом, дивилися прямо в душу Еріона.
— Це суть темряви, — відповів він. — Вона ніколи не дає тобі повної картини. Ти повинен приймати рішення, не знаючи всього, і бути готовим до наслідків. Це і є твоя сила як Судді. Не кожен витримає цей тягар. А ти?
Еріон знову подивився на місце, де лише хвилину тому був Гарен. Тепер там залишалася лише порожнеча. Його рішення, хоч і зроблене з холодним розрахунком, тепер відгукувалося болем, який він не міг приглушити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні Лендорну, Радомир Український», після закриття браузера.