Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Шенгенська історія. Литовський роман

Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

209
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 193
Перейти на сторінку:
не знає, як до нас заїхати! — попросив Вітас.

Залишивши хлопців на піклування Ґуґласа, Рената з Вітасом під’їхали до асфальтової дороги. Вона на прохання Вітаса ввімкнула аварійку. Хвилин через десять біля них зупинився великий вантажний мікроавтобус. Далі червоний «фіатик» виконував роль катера-лоцмана, що заводить великий корабель у порт. «Фіатик», гойдаючись, неспішно їхав наїждженою в снігу колією в бік хутора, а за ним незграбно і також неквапливо повз мікроавтобус, чиї колеса в колії не вміщалися і тому їхав він кособоко, лівими колесами в колії, а правими — по узбіччю.

Коли хлопці з Каунаса розвантажили фургон, на дворі виросли дві купи добре запакованих будматеріалів.

Увечері Рената нагодувала вермішеллю з сиром трьох чоловіків і швидко відправила хлопців на половину діда.

— Як спалося? — спитала Рената робітників за сніданком (в її очах блиснув іронічний вогник).

Передчувала, як вони будуть скаржитися на поганий сон і одночасно намагатимуться бути ввічливими, адже ночувати тут більше немає де!

— Добре! Спали як убиті! — відповів один за двох.

Господиня здивувалася, але тут же прибрала подив з обличчя. Змінила на посмішку.

Хлопці справді виглядали свіжими, було видно, що вони не лукавлять і що вони непогано виспалися, хоча спали на одному ліжку — діда Йонаса. Рената нарешті розгледіла їх уважніше і цього разу вони їй здалися простими та симпатичними. Балакали дуже ввічливо, нічого не питали, постійно дякували та хвалили яєчню, хоча за що її хвалити, цю яєчню? За те, що кожному з чоловіків дісталося по три яйця?

Після сніданку праця закипіла. Вітас раз по раз просив її заварити чай і сам носив кухлі з чаєм у комору, звідки безперервно долинав будівельний гамір.

До обіду довелося Ренаті знову сідати за кермо, щоб зустріти та провести до свого двору ще одну машину — цього разу вантажний пікап із Паневежиса. Привезене обладнання для салону, мийку для перукарні та інше причандалля вивантажували вони вдвох. Вітас не хотів відволікати робітників від справи. Потім Вітас знову підсів до ноутбука.

— Я сподівався, що вони його будуть усім містом ловити! — сказав він розчаровано, обернувшись до Ренати. — А вони тільки повідомляють, в якій частині міста бачили кота! Бідний Спамас! Мабуть, виголоднів, бо ніхто в Анікщяї не хоче заробити двісті літів!

Розділ 77. Міттельброн. Альзас

«Цікаво, це ж скільки кілометрів треба від Рейну від’їхати, щоб французи німецьку розуміти перестали?» — задумався Кукутіс.

За мостом, де почалася Франція, підібрав його довговолосий хлопець на мікроавтобусі. Почувши, що старому в Париж треба, сказав німецькою, що спочатку в бік Парижа їде, а потім звертає. На тому повороті, де одна дорога на Париж ішла, а друга на південь, висадив він Кукутіса. Навколо чи то містечко, чи село. Назви вулиць — німецькі, вивіски ніби також німецькі, а ось прапорці у вікнах — французькі.

— А де тут поїсти можна? — спитав Кукутіс німецькою у бабусі з торбою на коліщатках, наповненою тільки-но купленими харчами.

— Там, — вона махнула рукою вздовж вулиці і, не зупинившись, далі свою торбу-візок потягнула.

Як перейшов Кукутіс міст із Німеччини до Франції, так відразу йому й здалося, що він на десять кілограмів схуд. А якщо схуд (нехай і в уяві), то й голод відчув. І вже зібрався було відразу ж за мостом шукати, де свій голод втамувати, але тут трапився той хлопець на мікроавтобусі, по якому навіть здалеку видно було, що якщо попросити, зупинить. Підняв Кукутіс руку і замість того, щоб десь попоїсти, далі поїхав.

Але тепер уже точно настав час щось поїсти. І поспішив мандрівник туди, куди старенька рукою махнула. Уздовж вулиці однакових двоповерхових будиночків, таких по-німецьки акуратних і чистеньких, що можна було подумати, ніби й не покидав він Німеччину, а просто з одного німецького берега Рейну на інший німецький берег перебрався.

— Was wollen sie?[68] — привітно спитав Кукутіса офіціант у кав’ярні, що нічим особливим від німецької кнайпи не відрізнялася.

— Щось французьке, тільки велике! — попросив Кукутіс, згадуючи, як одного разу, дуже давно, йому три салати на одній тарілці замість трьох тарілок салату в паризькому ресторанчику принесли.

— Шукрут? — спитав-запропонував офіціант.

Назва страви викликала довіру.

— І пива! — попросив Кукутіс.

Коли на стіл перед ним опустився великий таріль зі справжньою горою гарячої квашеної капусти, з-поміж якої визирали шматки різного м’яса — і реберця свинячі, і товста рожева сарделька, і ще щось, радість так заграла в Кукутісі, що він офіціанта вдячним поглядом обдарував.

Нахилився, понюхав гарячий кислий аромат.

— А тут точно не Німеччина? — спитав, звівши погляд на офіціанта, котрий чомусь не наважувався відійти від столу захопленого клієнта.

— Альзас, Франція, — відповів той люб’язно.

— А це хіба не німецький зауеркраут? — знову запитав старий.

Офіціант заперечно головою хитнув.

— У німців просто капуста з сосискою, — пояснив він. — А у нас, французів, зі свининою, ковбасою, яловичиною і навіть, — він узяв виделку і, розсунувши клубки біло-золотистої капусти, показав на шматочок темно-червоного м’яса, — навіть із копченим філе качки! Бачите різницю?

З кафе Кукутіс вийшов немов на десять років молодшим. Розплатився срібною шведською кроною. Сказав, що теперішнім грошам не довіряє. Мовляв, ненадійні вони. Офіціант узяв і підтакнув чи то щиро, чи щоб старому приємне зробити. Додав, що французькі франки були кращі за брюссельські євро!

Офіціант такою приємною людиною виявився, що Кукутіс не проти був би і залишитися на кілька днів у цьому містечку, щоб ще раз чи двічі зайти попоїсти і навіть про життя з офіціантом потеревенити, не тільки про їжу та гроші! Але серце-глобус кололо там, де Париж був. Кололо, нагадувало, що в Парижі комусь допомога Кукутіса потрібна. Де потрібна? Кому потрібна? Ясна річ, що литовцям. Ну а де — серце підкаже, коли він у Парижі опиниться!

Розділ 78. Марґейт. Графство Кент

Сонце немов зумисне визирнуло з-за хмар рано-вранці в неділю. Двоє угорців ще спали. Один тихо, а другий — із не дуже гучним, але якимось чавкотливим хропінням.

Клаудіюс підійшов до вікна, поглянув на море, на шматок порожнього піщаного пляжу. Подумав про те, що через кілька місяців, коли почнеться літо, можна буде вранці вибігати з цього колишнього готелю, перетвореного на дешевий гуртожиток, у плавках, спускатися до води і плавати перед тим, як їхати на роботу. А по неділях можна буде просто залишатися на пляжі та лежати

1 ... 112 113 114 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шенгенська історія. Литовський роман», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Шенгенська історія. Литовський роман» жанру - Сучасна проза 📚📝🏙️:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Шенгенська історія. Литовський роман"