Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Без відпочинку Олег пробивав собі шлях уперед, через товсті шари змішаного з кров'ю жиру.

Двохвостка була занадто великою, щоб витрачати час на пошук її слабких місць. Усе, що поки що придумав Олег - це зробити в ній наскрізну дірку. Цей план був надзвичайно простий, тому й вимагав найбільшої праці.

Кожен удар Олега відгукувався соковитим чваканням. Жир і гній ледь не потоком лилися на нього, принаймні руки Олега вже добряче забруднилися в цьому місиві. Тримати залізну булаву так само міцно в нього більше не виходило.

Що глибше у Двохвостку прорізався Олег, то сильніше смерділо чимось нудотно-солодким.

"Хоч би не лайно, хоч би не лайно", - про себе молився Олег.  

Решта монахів-воїнів через брак кращої задумки приєдналися до простого плану Олега. Фіолетові, сірі та білі роби разом штовхали Двохвостку списами й палицями, вони всі намагалися розколупати її м'яку, але безперечно товсту шкуру камінням, а Двохвоста Гусениця продовжувала невблаганно повзти, поглинаючи на своєму шляху вже сусідній житловий блок.

Важка булава Олега була хороша для того, щоб одним помахом зламати десяток-другий кісток, але її асиметричної довжини шипи раз у раз застрявали в жирному киселі, що повсюдно заповнював цей повзучий мішок із пащею.

Олег уже потроху забував, що не так давно він прийняв Дінг-Тхонг, тому й віра в його ефект ішла на спад.

Йому на власні очі потрібно було споглядати, як аватар Мари страждає, а замість цього він майже безрезультатно шматував високу стіну зі шкіри та жиру. Тривога від можливої невдачі змусила серце Олега битися швидше мишачого.

Він відкинув уже слизьку від жиру Хільді й почав прориватися всередину Двохвостки одними голими руками. Силою пальців Олег зривав товсту шкіру цілими шарами, долонями вигрібав кривавий жир, поки нарешті не дістався до м'язового корсета аватара Мари.

Ударом прямої долоні Олег пробив стінку з м'язових волокон. Ця затія коштувала йому зламаних пальців, але за шаром м'язів він виявив щось тверде. Олег зрадів знахідці, і посеред його замурзаної всякою гидотою бороди з'явилася широка посмішка.

Олег віддихався, почекав трохи, поки тріщини на його зламаних пальцях заростуть, і з бурхливим ентузіазмом продовжив руками прориватися вглиб аватара Мари.

Кучерявий громила недалеко від Олега, навпаки, перестав шматувати бік аватара Мари. Монах у білій робі звернув свій погляд на вологий від крові та гною камінь, який всюди за собою носив. Скільки місяців він тягнув цю ношу?

- Подивіться на нього, брати! - вказуючи на Олега, вигукнув один з учнів Школи Святої Дірки від Дупи. - Цей прив'язаний до свого імені шмаркач насміхається над нами! І він не дарма сміється - він перевершив нас!

Високий монах у білому демонстративно відкинув свій камінь убік і, слідуючи за Олегом, почав рвати плоть Гусениці своїми грубими руками.

Тим часом очам Олега вже відкрилися білі ребра Двохвостки.

Він обхопив двома руками одне з ребер, уперся в рухому гусеницю ногами і кожним своїм м'язом потягнув цю кістку на себе. Навіть вуха його напружилися ненадовго.

Рукам Олега було занадто слизько, і він відлетів убік від м'ясної Гусениці. Голод Двохвостки не вщухав, навпаки - її апетити тільки набирали обертів, і вона цілилася пащею вже на третій житловий блок. У попередніх двох (залежно від того, скільки людей встигло покинути свої оселі), кількість людей, зжертих упереміш із бетоном, могла варіюватися від розміру однієї великої сім'ї до сотні середньостатистичних.

Олег знову згадав про свою залізну зброю, швидко знайшов її в холодній траві і відтрусив від жиру. Далі, одним із шипів Хільді він підчепив ребро Гусениці і натиснув на цей важіль. Гарний шматок ребра з хрускотом вилетів із тіла аватара Мари. Осколок кістки зачепив обличчя Олега, залишивши на його лобі глибоке розсічення.

Біль у розкроєному боці затримав колосальне чудовисько, а ось розсічення на чолі Олега негайно затягнулося, випустивши назовні лише кілька струменів крові.

Двохвоста гусениця захотіла розчавити ченців і, зокрема, Олега, різко перекотившись на бік, але той встиг залізти всередину глибокої рани, де продовжив розколупувати її тіло і далі.

У міру проходження лінії ребер, багато різної гидоти лилося на Олега, і йому часто доводилося затримувати дихання. Він "копав" і "копав", поки рукою не схопився за коротке волосся на чиїйсь голові. Голові маленькій, з порожніми очницями посередині.

Дрібна голова завищала, побачивши монаха в пурпуровій робі, і ще з сотню таких самих вересків пролунало під шкірою у Двохвостки. Звук виривався з дірки, проробленої Олегом, і обидві його перетинки лопнули від непомірного тиску. Очі Олега почали жахливо свербіти, і йому здавалося, що й ті зараз лопнуть.

Олег не одразу зрозумів, чому вереск у його вухах так швидко зник, і це попри те, що безока голова продовжувала на нього витріщатися з відкритим ротом. Підборіддя в голови тремтіло від напруги, і Олег нарешті зрозумів - дитячий вереск нікуди не зник, просто він його перестав чути, як і взагалі все.

Олег уже тягнувся рукою, щоб заткнути глотку, що кричала поруч із ним, але гігантський аватар Мари почав стрімко рватися прямо в тому місці, де він зараз перебував.