Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Хто це? – запитала Дженніфер, про себе.
– Очисти розум, шукай світло в цій кімнаті, збери всі маленькі промінчики в один великий і йди за ним, немов за смолоскипом.– радив голос.
Дженніфер спробувала зловити промінчик, але він вислизав від неї.
– Ти ще не готова.– повідомив голос.
– Як мені навчитися? – запитала вона.
– Ти багато мислиш. Очисти свою голову і душу та йди за світлом.
– Ти допоможеш мені? – запитала дівчина.
Голос на забарився з відповіддю, а потім мовив:
– Можливо.
Дженніфер прокинулася в красивій спальні, широке м'яке ліжко з високими канделябрами змусило її уявляти себе принцесою. Вона помацала палаюче чоло. Скинувши з себе ковдру, вона встала з ліжка. Дівчина взялася за холодну ручку і штовхнула двері, за рогом зникла маленька блакитнувата фігурка. Дженніфер здригнулася.
– Хто тут? – пар клубочився з її рота, коли вона говорила.
Відповіді не було, і Дженніфер поспішила знайти Ельгу. Вона спустилася сходами, і помітила її, дівчина сиділа на балконі, та дивилася на гори, за якими сідало сонце. Верхівки гір місцями здавалися сліпуче білими, з іншого ж боку виглядали вугільно–чорними. Сніг блищав від сонця, ніби в ньому ховався розсип діамантів. Чарівна холодна краса, ніби казка. Цей пейзаж нагадував Ельгу, таку саму неприступно вродливу, холодну та самотню.
–Ти прокинулася? – запитала Ельга, не озираючись.
–Так... вибач.
–Нема за що вибачатися.– відповіла вона.– Ти схоже вперше міцно спала відтоді як…
–Я так і не змогла відкрити свій дар.
–Поговори з Ніком. – порадила Ельга.
–Про що?
–Про дар. Він допоможе його розвинути.
–Нік? Мій дядько Нік? Цього не може бути.
Ельга піднялася і підійшла до дівчини. З урахуванням її корони, з довгими крижаними кілками, Дженніфер здавалась набагато нижчою за подругу.
–Нік – маг? – запитала вона з побоюванням.
–Навіть більше. Він – Хранитель.
–Хранитель?
–Це маги знань, навчені, щоб нести справжнє знання і допомагати розвинути дар. Він забезпечить тебе всім, що тільки знає.
–Якщо він від початку знав про мій дар, чому не прищепиив із дитинства віру в нього?
–Це ти запитай у нього, але я думаю, відповідь очевидна.
–Він не знав. – прошепотіла вона.
–Я говорила з твоїм дядьком. З моменту свого прибуття в Сієтл. Він був не дуже задоволений, що ти причетна до пророцтва, і вже тим більше, що я втручаюся у ваше життя. Але ми знайомі досить давно, щоб він довіряв мені.
– І тоді по телефону...
– Він казав, що підготував необхідні фоліанти, у яких є потрібна інформація.
Дженніфер похитала головою, Ельга і є та дівчина, якій кивнув дядько, коли відвозив її до школи декілька місяців тому. Ось чому їй уявилося, як дядько пішов на побачення в бібліотеку, вони з Ельгою шукали старовинні фоліанти, щоб розвинути дар Дженніфер. Це не вкладалося в її голові. Ніби всі речі, про які вона щойно дізналася, увесь час перебували під носом, а вона тільки спромоглася звернути на них увагу.
Ельга телепортувала дівчину додому. Тут було набагато тепліше, що Дженніфер відмітила одразу, стягнувши плед із дивана. Вона пройшла в центр кімнати.
–Ніку? – покликала вона.
–Так?
Дівчина обернулася. Дядько Нік сидів у кріслі, хоча Дженніфер могла заприсягтися – секунду тому його там не було.
–Дядьку... мені потрібно поговорити з тобою...
–Я знав, що цей день настане. –він піднявся. – Йди за мною.
Дженніфер насупилася, або Ельга попередила його, або він і справді чекав, коли племінниця звернеться по відповіді. Нік скрутив килим, здув пил із вирізаних у підлозі дверцят, що ведуть до підвалу, і потягнув за ручку. Під час спуску в підвал було темно, Дженніфер бачила тільки перші дві сходинки. Нік перекинув ноги за дверцята, спустившись до половини і простягнув їй руки. Дівчина вклала свої руки в його долоні і спустилася. Вона б неодмінно спіткнулася на слабко освітленій останній сходинці, якби не встигла завбачливо вхопитися за поручень, оскільки виразно побачила те, що спіткнеться, секундою раніше. Нік увімкнув лампу, і світло загорілося. У підвалі було багато старих речей, облізлі полиці книжкових шаф займали ряди маринованих овочів, у законсервованих банках, старі покришки, кілька коробок із вініловими платівками, пакети зі старими светрами. При тому, що світло було тьмяним і падало в центр кімнати, частина стіни залишалася в тіні. Інстинктивно дівчина пішла до неї. Вона повернулася, перевернула коробку і дістала звідти ліхтар. Дівчина не була в підвалі сім років, але чітко знала, де що лежить, цей факт здивував її. Коли ліхтарик загорівся, вона побачила важку оксамитову фіранку, яка ніби виростала зі стелі, Дженніфер поквапилася підняти її, однак перед очима дівчини постала проста сірувата стіна. Дженніфер інстинктивно провела по ній рукою, і стіна раптово подалася вперед, підлога під нею хитнулася, стіна повернулася, відкриваючи потаємні двері з червоного дерева з різьбленням, інкрустованим золотом і коштовним камінням, що розташовувалися у вигляді символів незнайомою Дженніфер мовою. Вона натиснула на центральний камінь рукою і той, подібно до механізму, зняв забрала із замкової щілини у формі ромба, являючи її.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер», після закриття браузера.