Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Дженніфер. Це не так. Те, що сталося з Крісом, це...

–Не смій говорити, що це збіг обставин.

–Все ж таки сила зростає. Треба її розвивати.

–Як? – запитала вона.

–Дар сам себе розвиватиме, цієї ночі. Твоє завдання – не блокувати те, що він тобі показуватиме.

–Як я можу не блокувати його? Прошу, якщо ти скажеш мені кліше на кшталт "очисти свій розум", я тебе віддухопелю.

–Шукай у кожному видінні деталі.

Вони уважно дивилися одне на одного, у голові дівчини назріло запитання, але вона не хотіла його ставити, а тому просто продовжувала дивитися на дядька.

–Якщо питання в твоїх очах я читаю правильно, то знай, що Кріс теж мав дар. Але не встиг його в собі відшукати.

–А Бред?

–Він не успадкував дару і не знає, що він є в нас.

–Хранитель – це теж дар? – запитала вона, змінюючи тему.

–Ні. Хранитель – це посада. Ми – маги знання, я теж трохи володію ясновидінням, але досить посередньо, у кожного мага є передчуття. Хоча впевнений, ти добре знаєш, що мій справжній дар – турбота.

– Я б сказала гіперопіка.– хмикнула Дженніфер.

Дядько розсміявся. Уперше за довгий час вона почула його сміх, здається, вони обидва розучилися радіти після смерті Кріса.

У двері постукали, Дженніфер уважно подивилася на дядька.

–Хто може знати, що ми тут?

 Нік виглядав спокійним, навіть нудьгуючим, він підійшов до дверей і торкнувся каменю. Двері відчинилися, в них увійшла Ельга, Дженніфер аж рот розкрила. На ній була чорна сукня з кількох шарів щільного шифону, на плечі накинута в'язана шаль, на голові несподівано венеціанська маска, інкрустована чорним пір'ям, вона лежала у високій зачісці на верхівці, наче новомодний обідок. Її рука з овальною та еліпсоподібною каблучкою з натурального сірого каміння стискала мереживну хустку.

–Ніку.– кивнула вона.

–Ельго.– привітався дядько.

–Добула тобі зілля витривалості від наших італійських друзів.– вона протягла пляшечку дядькові. Нік потягнувся до неї, та Ельга втримала пляшечку в руках. –Використовуй мудро.

Нік злегка кивнув і забрав пляшечку, сховавши у внутрішній кишені жакета.

Ельга підійшла ближче.

–Уже показав їй Гримуар?

–Вона якраз його гортає.

–Ельго? Ти знаєш про цей підвал? – здивувалася Дженніфер.

–О, люба, я знаю Ніка з пелюшок. –реготнула Ельга.

–Дивно було це почути від практично ровесниці. – фиркнула дівчина.

–Ти ж знаєш, скільки мені років? – поцікавилася вона.

–Достеменно? – захихотіла Дженніфер.

–Ельга шукала Хранителів, щоб пізнати стародавні архіви. – відповідаючи на німе запитання, сказав Нік. – Залишаючись у бібліотеках Ґотліна, вона проводила там довгі ночі, протягом багатьох десятиліть, у пошуках інформації про зняття прокляття. Я був маленьким, коли приходив сюди навчатися зі своєю сім'єю й одразу полюбив Ельгу. Для мене вона завжди була казкою, що стала дійсністю.

Ельга поплескала його по плечу, схоже, їй було приємно почути це. Нік повернувся до Дженніфер, Ельга втупилася на гобелен із зображенням Рамони.

–О, знала я твою бабку. – Ельга потерла руки.– Те ще стерво...

–Ти знала мою бабусю? – не повірила дівчина.

–Так, вона старша за мене на кілька століть, але я ніколи їй не поступалася.– заявила Ельга.

–Що? Але, як?

–Вона жила в одному циклі, породила династію і померла. Хоча правила вона з величчю. У Рамони був крутий норов. Ми часто з нею воювали.

–Цикл? – не зрозуміла Дженніфер. – Це ще що?

Ельга кинула Ніку незадоволений погляд.

–Боги, Ніку, ти нічого їй не розповів?

–Може, якби ти не вривалася...– зітхнув дядько.

–Чому ти просто не передаси їй знання?

–Чим я і за... – він підняв брови.– А, ти маєш на увазі...

–Ну, так. Часу не так багато, а вона твоя кров, ти не нашкодиш їй.

–Може спрацювати.

Нік підійшов до племінниці, присів біля її стільця і взяв за руки.

–Дженніфер, послухай, зараз ти заснеш, але, коли прокинешся, усе зрозумієш, гаразд? Тільки не бійся.

–Коли ти кажеш мені не боятися, я починаю це робити.