Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее

Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

65
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 151
Перейти на сторінку:
бракувало віри в себе, бракувало сміливості. Всі життєві шляхи, які вони обрали собі, були без винятку легкими, шляхами найменшого опору. Вони обережно пробували воду, а потім пливли за течією.

Такими безтурботними, а отже, й gesellig, таким добрим товариством, Кутзее робило якраз те, що вони обирали найлегший можливий шлях, і саме їхня geselligheid, товариськість, робила різдвяні збори такими веселими. Вони ніколи не сварилися, ніколи не чубилися між собою, чудово вживалися, і то геть усі. Тільки наступному поколінню, її поколінню, довелося заплатити за їхню безтурботність, вони пішли у світ, сподіваючись, що він буде ще одним slap, gesellige місцем, Воельфонтейном з великої літери, і з’ясували, — слухайте! — що це не так!

Сама Марго не має дітей. Не здатна завагітніти. Але, якби була благословенна дітьми, вона б за свій перший обов’язок вважала б вигнати з них кров Кутзее. Як вигнати з людей slap кров, вона так одразу й не знала, хіба що взяти їх до лікарні, вицідити всю їхню кров і замінити її кров’ю якогось енергійного донора, але, можливо, суворе привчання до самоутвердження, починаючи з якомога ранішого віку, дасть той самий результат. Бо, якщо є одна річ, яку вона знає про світ, що в ньому ростиме дитина майбутнього, це те, що там не буде місця для slap.

Навіть Воельфонтейн і Кару вже не такі, якими були колись. Погляньте на тих дітей у кав’ярні «Apollo». Погляньте на робітничу бригаду кузена Майкла, що безперечно вже не є plaasvolk[58] давніших часів. У загальному ставленні кольорових до білих з’явилася нова і тривожна твердість. Молодь холодно дивиться на білих і відмовляється називати їх Baas або Miesies[59]. Дивні люди ходять по країні від одного поселення до іншого, від lokasie до lokasie, і ніхто не повідомляє про них поліції, як у колишні дні. Поліції дедалі важче знайти інформацію, якій вона може довіряти. Люди вже не хочуть, щоб бачили, як вони розмовляють із поліцією, інформаторів не стало. Фермерів дедалі частіше й на довший період беруть на службу до загонів бурів. Лукас усякчас нарікає на це. Якщо така ситуація в Роґґевелді, така сама вона, напевне, й тут, у Коупі.

Змінює свій характер і бізнес. Щоб почати бізнес, уже не досить приятелювати геть з усіма, робити послуги і за те отримувати послуги. Ні, сьогодні треба бути не менш твердими, ніж цвяхи, і не менш нещадними. Які шанси мають slapgat чоловіки в такому світі? Не дивно, що її дядьки Кутзее не процвітають: керівники банків марнують роки в умирущих platteland, глухих містах, державні службовці застоялися на щаблях службового просування, фермери живуть у злиднях, а коли йдеться про батька Джона, так є ще й зганьблений, позбавлений права вести справи адвокат.

Якби вона мала дітей, вона б не тільки докладала всіх зусиль, щоб позбавити їх спадщини Кутзее, а й серйозно подумала про те, що чинить Керол: треба випхати їх із країни, дати їм новий старт в Америці, Австралії чи Новій Зеландії, місцях, де вони можуть сподіватися гідного майбутнього. Але як бездітній жінці їй не треба ухвалювати таку постанову. Їй наготована інша роль: присвятити себе чоловікові та фермі, жити таким добрим життям, яким дозволяє час, не менш добрим, ніж справедливим і чесним.

Пустота майбутнього, яке постає перед Лукасом і нею, — не нове джерело болю, ні, він повертається знову і знову, наче зубний біль, і то так, що вже почав надокучати їй. Вона хоче позбутися його і трохи поспати. Як це так, що її двоюрідний брат, чиє тіло водночас і кістляве, і м’яке, не відчуває холоду, тоді як вона, маючи, звісно, набагато більше кілограмів від своєї оптимальної ваги, вже тремтить? У холодні ночі вони з чоловіком сплять тісно пригорнувшись одне до одного, і їм тепло. Чому ж тоді тіло брата не зігріває її? Не тільки не зігріває, він, здається, висмоктує тепло з її тіла. Може, він від природи позбавлений не тільки сексу, а й тепла?

Хвилька справжнього гніву пробігає по ній, і, немов відчувши його, чоловік біля неї заворушився.

— Вибач, — промимрив він і сів.

— Вибачити за що?

— Я загубив слід.

Марго не має уявлення, про що він говорить, і не збирається запитувати. Джон сповзає вниз і за мить уже знову спить.

Де ж Господь у цьому всьому? Вона бачить, що їй дедалі важче мати справу з Богом-отцем. Віру, яку вона колись мала в нього і в його провидіння, вже втрачено. Безбожність — це, безперечно, спадщина безбожних Кутзее. Думаючи про Бога, вона здатна уявити собі лише бородату постать із гучним голосом і величними манерами, що живе в кам’яниці на пагорбі з купою слуг, які заклопотано бігають навколо, роблячи щось для нього. Як добрий Кутзее, вона воліє триматися поодаль від таких людей. Кутзее дивляться скрива на людей, що пишаються, й глузують із них sotto voce[60]. Може, вона не така дотепна в жартах, як решта родини, але вважає, що Бог — це певне випробування, певний тягар нудьги».

— А тепер я мушу протестувати. Ви справді зайшли задалеко. Я й близько такого не казала. Ви вкладаєте мені у вуста власні слова.

— Вибачте, мабуть, мене понесло. Я виправлю їх. Я затушую їх.

«Глузують sotto voce. Проте чи має Господь у своїй безмежній мудрості план для неї і для Лукаса? А для Роґґевельда? Для Південної Африки? Чи речі, які видаються сьогодні просто хаотичними, хаотичними і позбавленими мети, продемонструють у якомусь майбутньому, що вони становлять частину загального зичливого проекту? Наприклад: чи є якесь широке пояснення, чому жінка в розквіті своїх літ повинна марнувати чотири ночі в тиждень, сплячи самотньою в огидній кімнаті на третьому поверсі «Grand Hotel» у Калвінїї, місяць у місяць, можливо, навіть рік у рік, і кінця їм не видно, і чому її чоловік, природжений фермер, більшу частину свого часу повинен возити худобу інших людей на бойні в Паарлі та Мейтленді; пояснення, ширше за слова, що ферма загинула б без прибутку, який забезпечують ці роботи, що занапащують душі. І чи є якесь широке пояснення, чому ферма, задля підтримки якої вони обоє вдалися до рабської праці, згодом дістанеться в руки не їхньому синові, а якомусь небожу-невігласу її чоловіка, якщо ту ферму не поглине раніше банк? Якщо згідно з загальним зичливим Божим задумом ніколи не було наміру, щоб ця частина світу — Роґґевельд, Кару — мала прибуткове фермерське господарство, тоді в

1 ... 115 116 117 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"