Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Добре, — сказав він. — Ми змінимо маршрут.

Караван звернув на іншу дорогу, обминаючи місце майбутньої засідки. Еріон ішов попереду, уважно слухаючи думки оточуючих. Він знав, що темрява дає йому силу бачити приховане, але водночас вона ставала тягарем, змушуючи постійно зважувати кожне рішення.

— Це і є твоя роль, Судде, — знову пролунав голос Тінеріза. — Ти повинен чути темряву в людях і вирішувати, що з нею робити. Прийняти, використати чи знищити. Вибір завжди за тобою.

Еріон ішов попереду каравану, напружено вдивляючись у шлях попереду, коли все навколо почало змінюватися. Спочатку світло почало тьмяніти. Сонце, яке освітлювало дорогу, ніби згасало, його промені ставали все слабшими, поки не зникли зовсім. Звуки природи — шелест дерев, кроки супутників — зникли, залишивши абсолютну тишу.

Еріон зупинився, обертаючись, але замість каравану і людей навколо була лише темрява. Вона обступала його з усіх боків, важка, холодна і невблаганна. Йому здалося, що темрява почала рухатися, мов жива істота, повільно стікаючи до нього, наче вода, що шукає, куди просочитися.

Раптом вона стала проникати в його тіло. Це не було схоже на звичайний дотик — темрява пробивала його наскрізь, наче сотні мечів входили в плоть, роздираючи його зсередини. Кожен її удар завдавав пекучого болю, що пронизував усе тіло. Еріон закричав, але його голос зник у безодні.

— Стань темрявою, Еріоне, або вона знищить тебе, — пролунав голос Тінеріза, але тепер він був у його голові, наче сам меч говорив до нього.

Еріон впав на коліна, схопившись за груди. Темрява продовжувала проникати в нього, пробиваючи його тіло і душу. Здавалося, вона намагалася знайти кожну його слабкість, кожну тінь сумнівів, і розширити її до безкінечності. Біль був таким сильним, що здавалося, його тіло ось-ось розсиплеться на частини.

— Прийми її, — знову заговорив Тінеріз. — Ти — її носій, її сутність. Вона є тобою, а ти — нею. Прийми це, або загинь.

Еріон важко дихав, але слова Тінеріза пробилися крізь хаос його розуму. Він усвідомив, що боротьба проти темряви була марною. Вона не намагалася його знищити, вона прагнула злитися з ним.

Він розпрямив спину, відкрив руки, розкинувши їх убік, і, закривши очі, дозволив темряві проникнути в нього до кінця. Біль став нестерпним, але тепер він не чинив опору. Темрява наповнювала його до самого серця, розриваючи і відновлюючи водночас. Він більше не кричав, лише стояв, приймаючи це випробування.

Коли останній потік темряви ввійшов у його тіло, біль раптово припинився. Еріон відкрив очі і зрозумів, що стоїть у кам’яному тунелі. Стіни були нерівними, але вирізьбленими так, ніби їх створили тисячоліття тому. Перед ним простягалася вузька дорога, що вела вперед.

Він упізнав це місце. Це був той самий тунель, через який він увійшов до зали, де розпочалося його випробування. Але тепер усе відчувалося інакше. Еріон відчував, що змінився. Темрява більше не була для нього чужою чи ворожою — вона стала частиною його. Він був її носієм, і вона тепер належала йому так само, як він належав їй.

— Одною проблемою менше, — тихо промовив він до себе, роблячи перший крок уперед. Тунель, здавалося, чекав на нього, ведучи назад до зали, де його чекали друзі.