Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

"Що це? Реальність чи чергова ілюзія?" — промайнуло в його голові, але він не встиг про це замислитися, бо почув голос. Він був тихий, майже шепіт, але чіткий, ніби говорив прямо до нього:

— Не дарма я взяв ці гроші. Злодії зроблять свою справу, а я отримаю ще й відсоток із награбованого.

Еріон різко озирнувся, намагаючись зрозуміти, хто це сказав, але жоден із людей поруч навіть не відкрив рота. Він подивився на одного з охоронців — невисокого чоловіка середніх років із густою бородою, що йшов із правого боку повозки. Його очі були хитрими, а обличчя спокійним, але Еріон знав: це був він, хто щойно подумав ці слова.

"Я чую думки?"

Еріон напружився, але одразу ж почув інший голос, який, як він зрозумів, також лунав не в реальності, а в його голові:

— Як вона цього не помітила? Це лише одна ніч. Усі чоловіки так роблять. Вона ніколи не дізнається, що я зрадив.

Цього разу думки належали молодому чоловіку, що йшов з іншого боку повозки. Його обличчя було відкритим, навіть трохи наївним, але в його очах виднілася тривога. Він, очевидно, намагався здаватися впевненим, але його внутрішній голос видавав інше.

Еріон ковтнув. Він не міг зрозуміти, що відбувається, але чим довше він зосереджувався на людях навколо, тим більше думок починав чути. Вони ставали голоснішими, зливаючись у хаотичний потік.

— Я повинен бути готовим. Якщо я вб’ю його в потрібний момент, усі визнають мене кращим за нього. Керівник охорони. Я заслужив це місце.

Цей голос був найчіткішим і найтемнішим. Він належав широкоплечому чоловікові з важким мечем на поясі, що йшов попереду каравану. Його очі були зосереджені, а рука мимоволі торкалася до руків’я зброї, немов перевіряючи її готовність.

"Він хоче вбити мене," — зрозумів Еріон, і від цієї думки холод пройшов по його шкірі.

Темрява, яку він прийняв раніше, тепер відкривала перед ним найглибші секрети оточуючих, оголюючи їхні справжні наміри. Але разом із цим вона приносила і тягар знання. Він знав усе, але не міг відразу вирішити, як із цим жити і що робити.

— Темрява дає тобі силу, але й тягар, — пролунав голос Тінеріза, який лунав у ньому. — Що ти зробиш із цією правдою, Судде? Покараєш їх чи приймеш їхні слабкості? Ти повинен обрати.

Еріон зупинився, дозволяючи повозці трохи віддалитися. Думки, які заполонили його розум, продовжували звучати в голові, мов шепіт темряви. Кожна з них була ниткою, яка вела до чужих намірів, страхів, слабкостей. Він міг побачити справжні обличчя цих людей без масок, які вони носили щодня.

— Темрява в них, — промовив голос Тінеріза, холодний і пронизливий. — Ти чуєш їхню справжню сутність. Вони приховують свої секрети, але перед тобою вони оголені. Що ти зробиш із цією силою, Судде?

Еріон намагався зібратися. Він усвідомлював, що чути ці думки — це не тільки дар, але й тягар. Знати все про кожного означало нести відповідальність за кожну дію, яку він зробить із цим знанням.

Він перевів погляд на бородатого чоловіка, чиї думки про зраду вже розкрили його наміри.

— Він домовився зі злодіями. Це його провина, що нас чекає засідка, — подумав Еріон. — Але якщо я викрию його зараз, це викличе паніку серед усіх.

З іншого боку йшов молодий чоловік, який був сповнений страху за свою репутацію через власні гріхи. Він не був небезпечним, але його слабкість могла стати вразливим місцем у вирішальний момент. А широкоплечий охоронець попереду виглядав готовим кинути виклик будь-якій загрозі, хоча в глибині душі планував знищити Еріона, якщо той стане на заваді його амбіціям.

Еріон перевів подих. Він не міг зупинитися на кожному з них окремо. Його пріоритетом було врятувати караван і зупинити засідку, перш ніж вона станеться.

— Караванщик, — звернувся Еріон гучним і чітким голосом, зупинившись поряд із чоловіком, який керував конями. — Ми повинні змінити маршрут.

Караванщик підняв брови, зупинивши коней.

— Що? Чому? — його голос був сповнений недовіри. — Цей шлях найкоротший. Якщо ми звернемо, втратимо час.

Еріон не моргнув і окинув чоловіка важким поглядом.

— Зараз ми можемо втратити не тільки час, а й усе, що веземо, — сказав він. — Повір мені. Попереду нас чекає засідка. Я знаю це.

Караванщик коливався, але бородатий охоронець зробив крок уперед, встряючи в розмову:

— Це нісенітниця! Хто б напав на караван? Ми добре озброєні!

Еріон різко повернувся до нього. Його очі засяяли холодним блиском.

— Ти знаєш, про що я говорю, — тихо, але різко сказав він. — Ти продав маршрут злодіям і планував отримати з цього свій відсоток.

Чоловік застиг, його обличчя стало блідим, а погляд почав бігати з боку в бік.

— Ти… Ти не маєш доказів! — пробурмотів він, але в його голосі вже звучав страх.

— Я не потребую доказів, — промовив Еріон, стискаючи руків’я меча. — Якщо ти хочеш спробувати щось зробити, то спробуй, але знай, це буде твоїм останнім вибором.

Караванщик, побачивши зміну у виразі обличчя охоронця, повірив словам Еріона і кивнув.