Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Його голос був вимогливим, глибоким, але співчутливим.

– Я... Дженніфер.

– Дженніфер. Я радий тобі.

– А тебе, як звуть? Хто ти? Чому я тебе чую?

– Ще не час. Тримайся міцніше.

Крізь темряву почав пробиватися промінчик світла і Дженніфер почала розуміти, що це, схоже, і було видіння, але вона змогла ще з кимось поспілкуватися. Нагадало якийсь голосовий чат, але, щоб це не було, вона хотіла знати, з ким говорила.

–Дженніфер.– Нік смикав її за плече. –У тебе жар.

Вона тремтіла. У голові тільки те, що чула уві сні. 

–Я принесу тобі води.

Дівчина втримала дядька за рукав.

–Кріс, його мучать. Він не живий, але й не помер. Його відокремили від тіла. Він у... у... Мавзолеї Душ.

  Нік застиг, переглянувшись з Ельгою, він похитнувся.

–Що? – запитала Дженніфер, сідаючи. – Що це за місце?

Дядько Нік відкрив запорошену книгу в шкіряній палітурці.

–Воно заховане у фіолетовій гущавині Похмурого Лісу. Це угіддя Фіолетових сирен. Ми думали Мавзолею більше немає. Що він згинув. – насупилася Ельга. – Ще коли Калерія відмовилася від дару, всі ліси прийшли в запустіння.

–Сирен? – перепитала Дженніфер,

–Так. Фіолетові сирени, їхній дар у тому, що вони можуть впливати на душі людей. Здатні прийняти образ дорогої тобі людини. Запропонувати обмін, скажімо: ти віддаєш їм свою душу, а вони повернуть тобі владу над тілом. – відповів Нік.

–Свобода під керівництвом? – зрозуміла Дженніфер.

–Так. Якщо вони заберуть твою душу, ти станеш знову людиною у плоті, але належати будеш тільки їм. Крок ліворуч, і ти мертвий, це фантоми, неприкаяні ні у світі душ, ні у світі смертних.

–Які жорстокі ці сирени. – дивувалася Дженніфер.

–Так було не завжди. За часів правління Вайолет, сирени Душ надавали послуги лікування та відновлення безсмертних душ. Маги, які жили багато століть, могли там відновити сили перед відновленням циклу. – пояснила Ельґа, – але потім її змістила Фібі, і Лікарню Душ перетворили на Мавзолей.

Нік повернув книжку до Дженніфер і вона втупилася на фото двох дівчат із фіолетовим волоссям у бузковому одязі.

–Як знайти це місце? – запитала вона.

Нік послав племінниці сумний погляд.

–Ніяк. Усі, хто сунувся туди, загинули.

–Але нам треба врятувати Кріса. Він живий. Я бачила. Повинна ж бути якась мапа...

–Мапа є, але без підготовки сунутися до сирен душ – це марна справа. Вони підступні.

–Тоді потрібно підготуватися.

Нік уважно дивився на племінницю, Ельга кивнула йому, ніби кажучи:

–Вона має рацію, просто визнай це.

Дженніфер шумно закрила книжку і вийшла з потаємної кімнати. Їй було необхідно прогулятися. У голові роїлися думки зі знаннями заклинань, особливих передбачень і пророцтв. Передача знань і справді небезпечна, непослідовне вчення, здавалося, зводило дівчину з розуму. Вона глибоко зітхнула, у спробі втихомирити рій думок. Подумати тільки, вона дізналася все, що було в кожній книзі архіву, всього лише за допомогою одного руху руки Ніка. Вона відключилася в невіданні, а прокинулася, відчуваючи тяжкість знання. Ці знання оглушували її, і дівчина не знала, чи залишилася вона тією ж людиною взагалі.

Вона знала, що Ліам стоїть під дверима, але все одно підскочила, коли його там виявила.

–Привіт.

–Ти вирішив стримати слово і чекати мене тут? – запитала вона, глянувши на хлопця.

Ліам усміхнувся, знизуючи плечима.

–Ти вже знаєш усе про свій дар?

Дженніфер навіть не здивувалася, що Ліам стільки знає про неї. Їй уже було все одно на наслідки. Тому, вона продовжила, як ні в чому не бувало:

–Так... практично. Нік якось вклав у мою голову всі знання і це мене...

– Налякало?

– Так. – вона дістала з кишені кулон, який купила, коли вони сім'єю їздили до океану. У сувенірній крамниці їх було безліч, але Дженніфер чомусь сподобався круглий із чорного агату з намальованим на ньому жовтим сонцем. – Це тобі... – сама не знаючи навіщо, запропонувала вона.

Ліам усміхнувся, приймаючи кулон.

–Я думаю, його потрібно буде носити із собою. – сказав він, погладивши кулон.– Він колись стане в пригоді.

–Носи з радістю. – зітхнула дівчина.– Він оберігатиме тебе.

Ліам просяяв, одягнувши його на шию.

–Я згадала дещо...

– Щось важливе?

– Не зовсім. Але Нік уже робив це зі мною.

– Тобто?

– Якийсь час тому, я вже була в архіві. І скажу тобі більше: я чаклувала.

– Як?