Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

піднесла гриб до обличчя і мало не торкнулася його кінчиком носа. Її обличчя виказувало подив і щастя, а очі світилися радістю.

«От би вона завжди такою була!» — подумав Андрюс.

Перший знайдений трюфель запалив не лише Барбору енергією азарту. Філіп також пожвавився. Попросив потримати трюфель. Ніжно покрутив його в пальцях. Потім повернув Барборі. Ашка вже розривала листяний покрив землі метрів за два від них.

— Вони завжди сімейкою ростуть, — пояснив Філіп. — Ще штучки три-чотири можемо тут знайти!

З чотирма невеликими чорними трюфелями в кошику вони влаштували собі пікнік і з’їли по бутерброду з качиним паштетом. Після цього вівчарка знову отримала від господаря команду «Шукати!» і повела їх далі лісом. Андрюс поглядав на небо, намагаючись вгадати, як довго ще буде в лісі світло. Якийсь великий птах шугнув над головою крильми, але Андрюс так і не зміг відшукати його поглядом. Крони дерев над головами були густими та широкими.

Ашка йшла спокійно, час від часу зупиняючись і підіймаючи морду — принюхувалася. Десь хвилин через сорок вона знову пожвавилася і змусила всіх трьох мисливців за трюфелями прискорити крок. І знову Ашка розгребла носом листя, а потім неохоче поступилася місцем Філіпу, котрий обережно розгріб листя та жолуді, очищаючи від них вказане Ашкою місце. Честь витягнути із землі наступний трюфель випала Андрюсові, і він пережив справжнє захоплення, нюхаючи запах їстівного гриба. У якийсь момент йому здалося, що його радісне збудження мало чим відрізняється від поведінки вівчарки Ашки в момент, коли та відчула той самий запах.

— Це перигорські трюфелі, — розповідав Філіп на ходу, коли вони, знайшовши під тим же дубом ще три маленьких грибочки, продовжили свій шлях. — У нас тут раніше тільки білі росли. Вони і ростуть десь, але у них запах слабший. А чорні мої батьки посадили років із десять тому.

— Як посадили? — зацікавилася Барбора.

— Ну, вони тут не росли, — пояснив хлопчик. — Вони в Перигорі, на півдні ростуть. А батьки поїхали туди машиною й привезли кілька мішків землі з-під різних дубів, разом із жолудями і листям. І підсипали тут, у нашому лісі. У чорних перигорських трюфелів і запах сильніший, і смак! І вони нас годують!

— Ви їх щодня їсте? — знову поцікавилася Барбора.

— Ні, не щодня. Ми ж їх продаємо! І туристів багато приїжджає, беруть напрокат наших собак і шукають трюфелі!

— Клас! — вигукнула Барбора. — Оце бізнес! Смачний бізнес!

— Дуже смачний, — погодився Філіп. — Сьогодні на вечері спробуєте!

Прогулянка від другого «трюфельного» дуба до третього зайняла не менше години. І коли маленький, майже іграшковий кошик наповнився вже дюжиною грибів, Андрюс зауважив, що повітря стало втрачати свою прозорість. Наближався вечір.

— А ми далеко від твого дому? — спитав він хлопчика.

— Мабуть, кілометрів три-чотири. Ашка зазвичай всіх по колу водить! — пояснив Філіп. — А що, вже темніє?

Він машинально задер голову, одночасно дістаючи з кишені куртки мобільник. Запитав щось у трубку французькою, й у відповідь всі почули чіткий механічний жіночий голос.

— За чверть п’ята, — витлумачив Філіп англійською і знову спитав щось по телефону.

Витягнув руку із затиснутим у ній телефоном уперед і став повільно повертатися праворуч.

— Cette orientation est correcte[78], — повідомив той же механічний голос.

— Au pied![79] — скомандував хлопчик собаці, і вона тут же сіла поруч.

Рука Філіпа торкнулася зашийка вівчарки.

— Nous rentron a la maison![80] — сказав він собаці. — Vas, en avant![81]

Ашка, здавалося, не відразу збагнула, що полювання на трюфелі завершилося. Вона продовжувала принюхуватися, але Філіп чітко тримав напрямок, вказаний мобільним телефоном, і, врешті-решт, Ашка перестала крутити головою і задирати морду, і сама вже вела їх у потрібному напрямку, немов перемкнувшись із запаху грибів на запах будинку.

Через півгодини, коли вони вже вийшли на стежку, в Андрюса в кишені куртки задзеленчав мобільник.

— Не можу додзвонитися до Барбори, а мені треба з нею побалакати! — долинув схвильований голос Інґриди.

— Це тебе! — Андрюс простягнув телефон своїй подрузі.

— Ні, у мене тепер інший номер! — пролунала за спиною Андрюса рідна литовська мова. — Ми в гостях, тут приголомшливо! Замок на одну сім’ю. У Бурґундії. Все старовинне! Оце ходили весь день збирати трюфелі зі спеціально навченою собакою. Запах у них — запаморочливий! Знайшли більше десятка. Увечері будемо їсти! Тут господар так смачно готує!

Барбі захлинаючись ділилася своїм захопленням з Інґридою, Андрюс ішов попереду та прислухався. Йому стало водночас і радісно, і тривожно. Радісно від тривалого захопленого стану Барбі, а тривожно від розуміння, що післязавтра вони знову опиняться в Парижі, і вона знову його запитає: «Ти щось придумав?» І що він їй відповість? Може, треба цієї ночі не спати, а щось вигадувати? Знаходити хоча б подумки варіанти подальшого паризького життя! Ось би він знав французьку, було б набагато легше! Чому він про це раніше, в Литві, не потурбувався? Бо думав, що в Європі досить англійської?

Тривога стала витісняти радість і Андрюс зупинив свої думки. Швидко й рішуче. Просто поставив крапку наприкінці останньої: «До понеділка я обов’язково щось придумаю!» І все.

— Візьми! — Барбі повернула Андрюсові телефон.

— Що вона розповіла? — поцікавився Андрюс. — Як там у них?

— Нічого. Тільки слухала.

— Але ж вона сказала, що їй треба з тобою про щось побалакати?

— Ні, — повторила Барбора. — Вона послухала, а потім сказала, що їй треба кудись іти, і попрощалася.

— Ви мало не спізнилися! — зустрів їх у будинку Шарль.

Зав’язаний на ньому фартух ніби пояснював, куди мало не спізнилися Андрюс, Барбора і Філіп, які повернулися з лісу.

— Так, це я беру в роботу! — він забрав у Барбори кошик із чорними трюфелями. — А ви хутко перевдягайтеся, мийте руки і до столу!

Цього вечора останньою до вечері вийшла Сюзанн, але вийшла ошатна і дуже задоволена. Андрюс, який бачив її тільки в двох різних спортивних костюмах, спочатку було подумав, що перед ним якась інша жінка, тільки трохи схожа на матір Філіпа, може, її сестра? Елегантна темно-синя сукня з візерунком перламутрової барви, з неглибоким декольте. Бурштиновий кулончик у золотій оправі на золотому ланцюжку. Сукня вміло приховувала спортивність фігури Сюзанни і робила її більш жіночною та привабливою. Чи то класична, чи старомодна її зачіска, що відкрила мочки вушок, прикрашених бурштиновими кульчиками, трошки змінила овал обличчя, що також привернуло увагу Андрюса.

— Щось негаразд? — насторожено спитала Сюзанн у гостя, впіймавши на