Читати книгу - "Коли курява спаде"

такого зробити. Вони дійсно підкорилися нам. Мені щастило. Це означало, що про мене піклувалось Небо і піклувалась доля, тож ніхто не міг нічого мені заподіяти.

Я хотів щось сказати, однак мені забило подих здійнятою ними курявою, і це також була їхня доля. Вона не дала змоги більшості людей почути голос їхнього нового господаря. Я тільки махнув рукою, і люди встали з колін. У всіх у них, малих і великих, на чолах налипнув порох. Хоча вони пішли проти свого господаря, однак це зовсім не означало, що їм не потрібен господар. Їм ніколи б не спала така думка, а якби хтось спробував поселити її в них у головах силою, вони б тільки наморщились, а потім легким зусиллям викинули б її з голови. Погляньте, тепер, у світлі ватри, які блискучі й жваві очі на їхніх застиглих обличчях і як вони дивляться на мене — ніби це їм явилося божество. А коли я пішов від них, вони проводжали мене очима, як божество, яке повертається на небо.

Уранці вони всі пішли, залишивши після себе велике порожнє узбережжя. Коли після багатьох днів колотнечі тут раптом запав спокій, у мене на серці теж зробилося порожньо. Я також хвилювався про одне питання, однак мені не потрібно було висловлювати його, адже всі питання, які турбували мене, могли також спасти на думку й іншим людям. Тож нехай краще інші їх і висловлюють. І дійсно під час сніданку управитель сказав:

— Сподіваюся, усіх цих людей не підіслав туси Лха Шопа, щоб виманити в нас ячмінь. Якщо це виявиться так, старший панич нас засміє.

— Якщо ти не віриш молодшому паничеві, йди до старшого, — відказав йому Соднам Г’ялцен, — все одно тут є ми.

— А ти хто такий, що так зі мною розмовляєш? — спитав його управитель і вже підняв на нього руку, але, зрештою, так і не вдарив, поглянувши спершу на мене.

На обличчі Соднама Г'ялцена з'явився вираз задоволення.

— Дай йому два ляпаси, — сказав тоді управитель до Аїра-молодшого.

Аїр-молодший дав два ляпаси своєму напарнику, однак було очевидно, що він б'є не по-справжньому, а занадто легко. Тоді управителю довелося самому покарати ката. Так, коли завинять інші, їх карає кат, а коли кат завинить — тоді на нього може підняти руку тільки людина, яка звикла виконувати роль пана. Ударивши, управитель заподіяв собі біль. Соднам Г'ялцен задоволено розсміявся, я — також, але відразу ж змінив вираз обличчя й крикнув Аїру-молодшому:

— Бий!

Цього разу Аїр-молодший бив по-справжньому, і не важливо, що він виглядав слабким і тендітним, — він одним ударом перекинув на землю міцного Соднама Г’ялцена.

Тепер розсміялися всі. Коли веселість минулася, я наказав управителю написати листа туси Мерці й повідомити йому, що його землі ще розширились — на північних кордонах до нас додалися ще декілька тисяч людей. Спочатку управитель хотів змусити мене почекати з цією новиною, однак, зважаючи на те, що останнім часом я завжди мав рацію, він все-таки надіслав листа. Ситуація на північних кордонах складалася гарно. З моєю допомогою тусиня розтрощила війська Лха Шопи.

— До чого ще може вдатися туси Лха Шопа? — спитав я в управителя.

— Лха Шопа? Гадаю, йому залишається тільки ще раз приїхати до нас.

Коли в мене перед очима з’явився образ огрядного туси Лха Шопи, який постійно витирав хустинкою піт з обличчя, я, не втримавшись, розсміявся.

Розділ VIII
31. Ринок на кордоні

Туси Лха Шопа таки приїхав знову.

Побачивши, що закрита фортеця перетворилась на відкриту величну споруду, він подумав, що помилився дорогою.

Цього разу він уже не казав, що є моїм старшим дядьком. Хоча тепер у нас не було брами, він скотився з сідла на тому місці, де вона колись стояла. Я зовсім не принижую його, говорячи «скотився», адже туси Лха Шопа дійсно був таким товстим, що не міг навіть підняти ногу на достатню висоту, аби закинути її на круп коня чи скинути назад, а це є найпершою умовою для того, щоб красиво сісти на коня чи красиво зійти з нього. Таким чином, через свою огрядність колишній герой-вершник втратив спритність і тепер вимушений був низько схилятися, аж поки його зад не відривався від сідла, а потім, користуючись силою тяжіння, падав в обійми своїх рабів, які стояли перед конем.

Йому було важко йти до мене, і вже здалеку я почув його гучне сопіння: у-ф-ф-ф, у-ф-ф-ф, у-ф-ф-ф. У нього, напевне ж, був нежить, і він хрипким голосом сказав:

— Найрозумніший і найдобріший паничу родини Мерці, твій племінник Лха Шопа приїхав відвідати тебе!

— Я сказав їм, що Лха Шопа привезе мені багато