Читати книгу - "Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Киваю.
Так, я його жінка. Так завжди було, є і буде.
Його губи зминають мої. Язик проникає всередину. Поцілунок стає жорстким. Руки грубо стискають груди.
Ойкаю.
— Боляче, — шепочу крізь сльози.
Але хватка не слабшає.
— Назаре, припини…
Намагаюся відштовхнути, але він ніби не чує. Кусає мене за шию.
Чоловік завжди був зі мною ніжним та ласкавим. А зараз ніби з ланцюга зірвався. Невже думка про мою уявну зраду так його завела?
Хочу розслабитися в його обіймах, але не виходить.
Назар задирає поділ мого халата. Рве пояс своїх домашніх штанів. Мені не подобається те, що відбувається, але й вирватися не можу.
— Ні, почекай, — благаю.
Він саджає мене собі на коліна. Занадто грубо. Мене лякає те, що відбувається.
— Заткнися, Ксано. Мені так подобається, — гаркає чоловік.
А потім не дає мені й шансу на відповідь. Усе відбувається надто жорстко. Занадто на межі. Я не впізнаю його зовсім.
Йому так подобається. Чому ж раніше такого не було? Чому саме сьогодні він став таким?
Розумію, що на мені залишаться синці. Пальці Назара боляче впиваються в моє тіло. А схлипи лише розбурхують його. Він рухається різко та грубо.
— Ксано, тобі теж так подобається. Подобається моя влада над тобою, так, моя дівчинко? — чую його уривчастий голос.
Від слів «моя дівчинка» стає тепло й ніжно на душі. Ось тільки жорсткість чоловіка не припиняється. Назар продовжує вбиватись у мене.
Раптом знімає мене з колін, втискає в стіну. Я ледве встигаю підставити долоні.
І знову грубі, божевільні поштовхи.
Сльози течуть щоками.
Сама не розумію, що зі мною. Це ж мій чоловік. Моє кохання. Я ж кохаю його.
За що він так зі мною?
Назар смикає мене за волосся. Голова відкидається. І знову його губи впиваються в мою шию. Укус за укусом.
Чоловік ніби збожеволів.
— Ти моя, — гарчить він, вбиваючись. — Зрозуміла? Тільки моя!
Нарешті завмирає, розплющивши мене по стіні. З гучним видихом відпускає.
Я зі схлипом осідаю на підлогу.
Мені зовсім не подобається те, що сталося. У тому, що зараз відбулося — немає кохання. Це навіть не пристрасть. Він ніби хотів мене покарати.
Назар похмуро поправляє штани. Дивиться на мене згори вниз і раптом каже:
— Іди помийся — і в ліжко.
Потім просто йде.
Вражено дивлюся йому вслід.
А як же ніжність?
Мій Назар, той Назар, якого кохаю, ніколи не став би поводитися так, наче я якась повія. Він завжди був зі мною дуже ласкавим.
Але сьогодні показав свій темний бік…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут», після закриття браузера.