Читати книгу - "Карма небесна , Кирило Легович"

Розділ сьомий 

 

Розділ сьомий 

 

-Яка зима, а! Сніг, мороз… Чи не сходити нам ось в чоловічій компанії в сауну?- почав говорити Іван, який стояв біля вікна, за яким йшла хуртовина. 

-Яка геніальна ідея! Дійсно, ми можемо піти. У мене, цей,  знайомі батьків саме тримають одну з них. 

-Олегу, там басейн є, а то «Атемчику» буде некомфортно без нього. 

-Не у своїй оболонці, Давиде,- сміючись перефразував Олег. 

-Взагалі-то не смішно,- почав Артем.- А щодо сауни - я за! 

-Та ну і я теж!- сказав  Богдан. 

-Так, тоді  я домовлюся з батьками, думаю, вони домовляться з власниками. А з вас усіх - дозволи від своїх, аби не було так, як на Новий рік: усі будуть, а потім: «Мене не буде, батьки не пустили», так, Богдане? 

-А що я? Я ж не винен, що мої не хотіли мене відпускати зустріти Новий рік з вами.  Куди ж там:  «Сімейна традиція!». 

Хлопці зустрілися в школі вже наступного дня. Олег мав хороші новини: на вихідних вони зможуть посидіти в сауні п’ять годин за пів ціни! 

-Тобі б голову ніколи не відрубали,- сатирично промовив Іван. 

-Новини хороші, тепер залишилося придумати, а що ми будемо там їсти-пити? 

-Хм, я читав, що в бані треба пити чай,- бовкнув Богдан. 

-Ха-ха! Смішно. Та ні, краще візьмемо п’ять літрів пива, сухариків, чипсів, ну і хто зможе що з дому взяти, також беріть,- запропонував Давид. 

-Я солідарррний з прропозицією Давида, - вимовив Артем. 

-Чудова пропозиція, я б сказав! Всі за?- запитав Іван. 

-Так! 

-Рішення прийнято! Тому в суботу, на шосту годину вечора,  біля «Артеміди». Саме  купимо щось, дійдемо до сауни й рівно о сьомій будемо на місці!- завершив Олег. 

Ось настав цей день. Сніг подав на землю, покриваючи все білою пилиною. Десятикласники  з повними торбами й ранцями по п’ятиградусному морозу йшли до сауни. Вона знаходилася в самому центрі містечка: невеличка будівля, у середині якої була простора кімната, а по середині невеличкий басейн, ну і звичайно ж баня з душем. Хлопці переодягнулися, накрили на стіл, випили перший келих пива, і рушили прямісінько в баню. 

-Ну що, «Атеме Моклий», ти готовий до банних процедур?- почав Олег, ляпнувши по плечу друга. 

-Звичайно! 

-Всі заходьте, заходьте! Не бійтеся!- сидячи на верхній лаві мовив Богдан. 

-Вух, як тут добре! 

-І не кажи! 

-Парку додати? 

-А скільки градусів? 

-Десь під сімдесят. 

-Підіймай! 

Богдан плюхнув воду на розпечену піч. Миттєво по всій кімнаті розповсюдився жаркий пар. Артем не міг був так довго сидіти, й перший вийшов з кімнати. 

-Ти вже все? Ще й навіть п’яти хвилин не пройшло!- сказав Давид, дивлячись на спину Артема. 

-Так, я знаю. Мені поки досить. 

-Ти хоч в басейн стрибни! 

-Я ж ось це й намагаюся. 

Артем повільно залазив у холодну воду. Він таки не зміг відчути той банний ефект. Артем обмочив себе трохи прохолодною водою, і пішов наливати пиво. Хлопці ж тим часом вибігли з бані і один за одним стрибали в басейн. По всій сауні було чутно крики підлітків, що торкалися холодної води.  

Так вони робили перші дві години свого часу. Між перервами компанія пила пиво і їла. Артем не міг довго сидіти в бані: він рівно сидів дві хвилини, і одразу біг до душу з теплою водою. 

-Треба буде його закрити тут, нехай пропариться,- запропонував Олег. 

-Точно! А потім кинути його в басейн, і не дати йому вилізти з нього!- промовив Давид. 

-Це буде трохи жорстко,- сказав Богдан. 

-Та що тут такого! Хоч пропаритися хлопець! -  відповів Іван. 

Після семи хвилин, ті вийшли з бані. Емоції переповнювали їх: всі раділи й сміялися, тільки Артем чомусь так і сидів біля столу, постійно омріяними ковтками пити власний стакан пива, заїдаючись його снеками. 

-Може хоч по нормальному ти будеш паритися,- почав Давид до хлопця. 

-Та я ж і так норррмально все рроблю. 

-Ні, не нормально,- відповів Іван. 

-От дідько, цей, забув свій рушник Артеме, зможеш збігати принести? - запитав Олег, натякаючи своїм друзям про план. 

-Та ну зараз. 

Артем побіг до бані. Він зайшов і побачив  рушник аж на самому кінці кімнатки. Той почав тягнутися до нього, а поки хлопці тихенько підходили до кімнати й миттю зачинили двері. Артем обернувся й побачив всіх своїх друзів, що тримали двері. 

-Ви відпустите мене? 

-Тобі слід пропаритись! - сказав Олег. 

Минуло вже п’ять хвилин відколи  Артема закрили в бані. Він лежав на нижчій полиці, одно споглядаючи на двері. Там досі стояв Олег, який так не хотів відпускати хлопця. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍