Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

3

Коли вони вийшли з кімнати, у внутрішньому дворі вирувало життя. Однак тут не було такого безладдя, як в цирку. Атмосфера в Академії здавалася Алісі набагато приємнішою. Гвардійці досі тренувалися, повітряні проводили заняття на природі «у камʼяному півколі». Інші студенти розмовляли за столиками чи сиділи на лавках під деревами.

— Ходімо через оранжерею, так швидше, — запропонувала Джейн раптом звернувши на стежку справа.

Не задаючи зайвих питань, Аліса з Марією вирушили за нею. Вони пройшли крізь ширму й опинилися в оранжереї. Крім рослин, нікого живого тут не було. Джейн звернула між стелажами наліво, і тоді Аліса помітила там у стіні прихований плівкою прохід. Зайшовши туди, вони опинилися в лабораторії головного корпусу.

— А нам точно можна тут бути? — кинула Марія, розглядаючи хитромудрі прилади на білих столах.

Аліса не мала й найменшої думки, що за їх допомогою можна було робити з рослинами.

— Мені так, отже і вам зі мною можна, — відповіла Джейн, йдучи далі до дверей. — Мій тато завідувач кафедри рослинників. Він вестиме у вас ботаніку в наступному році. Мама, до речі, працює в їдальні. Через це я в Академії практично як вдома.

— Так це круто, — повела Марія. — У мене батьки, на жаль, без магії і ніколи навіть не були в Академії. А в Аліси взагалі цікава історія! Ти здивуєшся, як вона розповість.

Аліса обурено поглянула на подругу, відвівши очі від химерних склянок.

— Я ж просила не розповідати.

Марія лише стенула плечима:

— Вона сусідка, їй можна.

Джейн повернула ручку дверей — і перед ними відкрився коридор головного корпусу. Алісі не здалося — вони вже бачили це місце з вестибюлю. Лазарет розташовувався прямісінько навпроти лабораторії. Всередині він поділявся на сім секцій, відокремлених перегородками. Білі стіни, біла підлога, білі ліжка. Однак дівчата тут не затримувалися, а одразу повернули до кабінету головної лікарки. Двері туди були відчинені.

— Місіс Гармон, — привіталася Джейн з жіночкою в медичному халаті та шапочці, з якої виглядали короткі кучері сивого волосся.

Перед лікаркою сидів засмучений хлопець, одягнений у червоно-чорну форму заклиначів вогню. Його обличчя так почервоніло. Склавши руки на грудях, Аліса з цікавості намагалася зрозуміти, що з ним сталося. Побили, він злий чи отруївся? Тим часом Джейн простягнула лікарці листок зі списком.

— Тато просив передати, щоб уточнити кількість замовлення.

— Ясно, — протягнула вона, не відводячи очей від студента. — Показуй, Кепліере. Що з рукою?

Хлопець поклав її на стіл, кривлячись від болю. На його долоні розквітнув опік, прикрашений кількома пухирями.

— Ух, і як воно так трапилося?

Пані Гармон і не скривилася, тимчасом як у дівчат від побаченого очі лізли на лоба. Марія взагалі відвернулася, щоб з неї не вийшов назовні сніданок.

— Було завдання, — пояснював він, — треба хвилину протримати в руці розпечену вуглину. У мене не вийшло.

«Такий опік від вуглини. Він точно чарівник?» — думала Аліса.

Пані Гармон торкнулася до опіку маззю, і він аж зашипів від болю.

— А хіба у вас вже почалося навчання? — Вона відволікала пораненого від процедури.

— Ні, це, так би мовити, посвята. Старшокурсник вигадав, котрий у нас у ролі наставника.

— Доріан? Нащо ви взагалі слухаєте того недоумка? — кинула Джейн з явною зневагою в тоні. Її рука досі лишалася простягнута з листком.

— Що поробиш, якщо більшість його боготворить? Найсильніший чарівник на кафедрі і все таке. Тим паче, в інших вийшло пройти це паскудне завдання. Це я такий нездара.

— Дивно, я думала, що у всіх вогняних є стійкість від опіків, — зауважила Марія.

На обличчі хлопця прокотилася хвиля образи. Найімовірніше, Марія не хотіла його зачепити, але їй вдалося.

— Ну, як бачиш, не в усіх, — Кепліер підвищив голос, але за мить знову похмуро згорнувся. — Нащо я взагалі сюди вступав? Батько казав, що навчатися буде класно, але я не такий сильний, як він. Я не доживу до випуску. Вони мене вб’ють!

— Досить нюняти. — Лікарка почала замотувати руку. — Ще навіть заняття не почалися, а ти вже здався. Не хвилюйся, ще навчишся й вугілля тримати, і вогонь розпалювати.

Добра, одначе, вона людина. Аліса б з ним так не панькалася. Плаксіям не місце в найкращій Академії королівства. Хочеш навчатися — борися або терпи, але скаржитися старенькій лікарці на свої дурні проблеми негідно. Перш ніж вибороти собі місце тут, Аліса кілька років тренувала магію води та посилено вчилася, щоб самотужки наздогнати перед іспитом усю шкільну програму. Сама вона в школу ніколи не ходила через цирк. Життя забрало в неї чимало можливостей, але водночас зробило її сильнішою. Мабуть, саме тому скарги Кепліера здавалися їй дріб’язковими. З лікарським екстрактом від рослинників опік швидко загоїться. Аліса не розуміла, навіщо надавати йому так багато значення. За час виступів вона переживала й набагато страшніші травми, але жодна з них не завадила їй знову й знову повертатися на сцену. Це питання не болю, а витривалості, якої в Кепліера недостатньо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍