Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Заклиначка стихій, Поліна Ташань

Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

48
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 137
Перейти на сторінку:

Втомившись, Джейн поклала листок на стіл і сказала:

— Якщо ми тут не потрібні, ми підемо в їдальню, поки точно не втратили апетит.

— Звісно, далі я сама. Передай, будь ласка, батькові, щоб зайшов сьогодні до мене.

— Добре, передам.

Нарешті вони втрьох вийшли з лазарету. Йдучи коридором, дівчата пройшли через вестибюль і за мить побачили прохід до їдальні. Це приміщення було таке велике, що Аліса дивувалася, як не побачила його раніше. Столики, щоправда, стояли майже порожні, бо в таку погоду більшість студентів обирали їсти надворі.

— Рекомендую брати пасту з фрикадельками: вона найсвіжіша, — сказала Джейн, підійшовши до лінії роздачі.

Аліса поволі пішла за нею, хоч не до кінця розуміла, як тут все влаштовано.

— Непоганий асортимент, — оцінила Марія, бігаючи очима по вітрині з їжею. — І це все безкоштовно?

— За кошти Академії, а її фінансує корона.

«А корону прості працівники», — подумала Аліса, озираючись довкола. Це занадто дорого, як для звичайної їдальні, і зовсім не потрібно. Замість цього пишного декору, можна було обладнати маленьку лікарню в якомусь містечку. Та в короля інші пріоритети. Йому потрібні не люди, а армія на випадок загрози з півдня. Ось для цього й слугує ГріНМАНС.

— Треба, щоб хтось столик зайняв, — сказала Джейн, переводячи погляд між дівчатами.

Аліса побачила можливість втекти.

— Я можу. Візьміть мені щось на ваш смак.

— Тобі не дурно? Ти після лазарету щось притихла, — втрутилася Марія, пильно розглядаючи обличчя подруги.

— Та ні. Просто забагато нового. Ніяк не звикну до Академії.

— У перший день завжди так, — підтримала Джейн. — З часом ви пристосуєтеся. Тим паче, я вам допоможу.

— То ти будеш нашою наставницею? — весело кинула Марія, усміхнувшись до неї.

Вона злегка засміялася.

— Ні, наставник — це з вашої кафедри. Я просто доброзичлива сусідка. До кінця року я буду з вами.

«До кінця року», — задумалася Аліса й запитала:

— Ти йдеш після другого курсу?

Джейн кивнула.

— Я не планую вивчати військову справу, та й звання спеціаліста мені цілком достатньо, щоб працювати в ботаніці.

— Ех, я б теж пішла після другого, — сказала Марія, — але я занадто дурна для науки. До речі, запитання не по темі, — бадьоріше додала вона. — А це правда, що в оранжереї вирощують не тільки лікарську травичку? Я просто чула чутки, що один студент пожував одну квітку й…

— Що ж, я вже піду надвір, — втрутилася Аліса, махнувши рукою до виходу. — Займу столик.

— Ти їси м’ясо? — вигукнула Марія їй у слід.

Аліса мугикнула й завернула за стіну. Гвардійців за столами надворі зібралося небагато. Більшість з них досі вешталися на тренувальних майданчиках. Здавалося, що їхні заняття ніколи не знали кінця. «Бездарні», — згадала Аліса, йдучи до вільного столику в доволі гарному місці. Тоді ж їй пригадався голос того хлопця, що вдарив її у вестибюлі. От якби ж вона знала про це прізвисько тоді…

Усівшись, Аліса знічев’я почала розглядати столики довкола. За одним з них у компанії людей вона впізнала ту дівчину, що розмовляла зранку з Місіс Дараган. Судячи з барвінкових форм чотирьох старшокурсників, це заклиначі розуму. Так склалося, що серед усіх чарівників про них Аліса знала найменше. Емоції, примус, ілюзії — три основні напрямки їхньої сили. Самі назви наводили жах. Не дивно, чому в невеликих селах батьки залякували ними своїх дітей. У казочки Аліса не вірила, але перевіряти на собі їхні чари не збиралася. Хоч будь-якого монстра можна як не втопити, то спалити, та до деяких з них все ж краще не підходити.

Ключники легко відчувають розумову діяльність інших людей. Це пояснювало, чому та дівчина помітила, як вони з Марією на неї дивились. Вони без зусиль вловлюють погляди. Ось знову повернулась у бік Аліси, але цього разу просто привітно кивнула і відвернулася назад. Добре, що заклиначі розуму хоч думки читати не вміють, і в спогади залізти теж. Інакше плакало б прикриття Аліси, як чарівниці води. А так, мабуть, дарма себе накручувала. Ніхто не дізнається про її сили елементала, якщо вона сама їх не покаже. Треба лише бути пильною.

Нарешті дівчата вийшли з головного корпусу. У руках вони несли два підноси, а Марія, крім того, тягнула валізу. Дивлячись на її щасливу гримасу, Аліса й сама усміхнулася.

— Знайшли?

— Вона випала на останній ямі! — відповіла Марія, сідаючи.

Тоді вони заходилися обідати, водночас розмовляючи на різні теми. Аліса, як і обіцяла, поділилася з Джейн своєю історією про всиновлення, цирк і виступи, але, звісно ж, не згадуючи про незвичну магію. Для них вона просто водник, а не заклинач усіх стихій. Удосталь наговорившись, подруги нарешті почали збиратися.

— У мене ще запитання, — кинула Марія, дожовуючи коржик, — тут є якісь гуртки? Я просто хотіла б розвивати й інші свої таланти.

— Взагалі, є, — вдумливо відповіла Джейн. — Знаю про театральний, науковий і мистецький. В останній я раніше й сама ходила, але набридло. До речі, вам про це ще розкажуть сьогодні на зборах першокурсників.

1 ... 12 13 14 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклиначка стихій, Поліна Ташань», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"