Читати книгу - "Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко"

Розділ 11: Марко

Марко був не дурний.

Він знав, коли люди його уникають.

А Катя останні кілька днів поводилася саме так.

Вона не сперечалася з ним так, як раніше. Не закочувала очі, коли він підколював її. І навіть не робила саркастичних зауважень про його стиль роботи.

Вона просто мовчала або коротко відповідала, ніби його присутність її дратувала.

Або ж…

Хвилювала?

Марко задумався над цим, поки переглядав нові фото для журналу.

Щось змінилося.

Але що?

Він відкинувся на спинку стільця, кинувши погляд на Катю, яка сиділа за своїм столом.

Вона напружено дивилася в екран, зосереджено стискаючи губи.

Її рука нерівномірно постукувала пальцями по столу — ще одна дрібна звичка, яку він помітив за останні тижні.

Раніше він думав, що вона просто нервова через роботу.

Але зараз йому здавалося, що причина була в ньому.

Марко згадав їхню розмову вчора, коли вона майже гаркнула на нього.

Так, це було дивно.

Зазвичай вона була холодно-спокійною або жартівливо-злою, коли він її дратував.

А тут…

Це було щось інше.

Щось, що змушувало його задуматися, чому, до біса, він про це думає?

Ввечері він випадково підслухав, як Олена, одна з їхніх колег, говорила з Катею біля кавомашини.

— То що ти думаєш про Марка?

Катя ледь не вдавилася своєю кавою.

— Що?

Олена усміхнулася.

— Ну, він симпатичний. І здається, ти йому подобаєшся.

Катя закотила очі.

— Ти говориш дурниці.

— Серйозно? Бо я помітила, як він на тебе дивиться.

Марко застиг.

Цікаво, що вона скаже.

Катя помовчала, потім зітхнула.

— Це робочі моменти, Олено. Нічого більше.

— А тобі він подобається?

Катя глибше вдихнула.

— Це не має значення.

Марко на секунду навіть забув, як дихати.

Що це, чорт забирай, означає?

Він вирішив, що настав час діяти.

Пізно ввечері, коли в редакції майже нікого не залишилося, Марко знайшов Катю на кухні.

Вона стояла біля вікна з чашкою чаю, дивлячись на місто.

Освітлені вулиці, тіні від ліхтарів, силуети людей, що поспішали додому.

Він підійшов ближче, спершись на стіну.

— Катю.

Вона навіть не здригнулася.

— Що?

— Ти на мене злишся?

Вона нарешті повернула голову.

— З чого ти взяв?

— Бо ти мене уникаєш.

Вона мовчала, її пальці міцніше стиснули чашку.

— Якщо я щось не так зробив…

— Ти нічого не зробив, Марко, — перебила вона, але її голос був не такий впевнений, як завжди.

Він звузив очі.

— Але щось же сталося.

Катя видихнула.

— Просто забудь про це, добре?

Марко уважно вдивлявся в неї.

Її очі були трохи втомлені, губи стиснуті.

І він зрозумів: вона не скаже.

Принаймні, поки що.

Він кивнув, відступаючи назад.

— Добре. Але я не відступлюся.

Катя опустила погляд.

А він залишився стояти ще кілька секунд, перш ніж піти.

Марко не знав, що відбувається між ними.

Але він був упевнений в одному:

Йому було не байдуже.

І це вже була проблема.

 

  Дорогі читачі!

Відчуваєте, як напруга між Катєю та Марком зростає?Щось явно змінилося, і питання тільки в тому, чи визнають вони це самі! 

Що ви думаєте про цей розділ? Чому, на вашу думку, Катя уникає Марка? Чи зробить він наступний крок? Давайте обговоримо в коментарях! 

Якщо вам подобається ця історія, підтримайте її лайком, залиште відгук та підписуйтесь, щоб не пропустити нові розділи! 

До зустрічі у продовженні, ваша Настя))

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍