Читати книгу - "Історії Дикої Півночі, Очерет"

Флейта і револьвер. Син найманця.

Якщо збираєшся з'ясувати правду, то з'ясуй її повністю. Це як добрий секс — наполовину ще гірше, ніж без нього.

 

Мейв Міллей

 

Мелф Уілкінс зіскочив з підніжки поштового диліжансу, вдало уникнувши приземлення в калюжу, що розкинулася під ногами, і зачинив за собою дверцята. Відкинувши полу куртки, поправив кобуру з нерозлучним "грифоном", підтягнув ремінь гвинтівки, що висіла на лівому плечі, і зсунув нижче капелюх, прикриваючи очі від яскравих променів полуденного сонця (рідкісне явище в цих північних краях). Потім поправив солом'яно-жовте волосся, заправляючи пасмо, що вибилося, за злегка загострене вухо, і глянув на південь, де в променях сяючого в зеніті світила виднілися будівлі Коппертауна. Він пройшов чималий шлях, перш ніж потрапити до цих місць, де колись завершився життєвий шлях його батька.

 

Татка, у спадок від якого Мелфу дісталися гірсько-ельфійське ім'я, гострі вуха, сильна статура та старигань "грифон", який наразі мирно спочивав у кобурі правому боці, Мелф ніколи не бачив. Мати виховувала його самотужки- з усіма випливаючими наслідками і труднощами.

 

... Село Старий Плес знаходилося далеко від второваних доріг, а до найближчого міста була майже доба шляху, так що нові обличчя тут з'являлися нечасто. Не дивно, що занесеного сюди невідомо яким вітром мандрівного мисливця за головами місцеві зустріли насторожено. Крім усього іншого, село було ще й суто людське, і нелюдів тут не шанували.

 

І вже, звичайно, селяни - здебільшого затяті ревнителі сімейних цінностей - не схвалили відносин, що виникли між чужинцем і Мері Уілкінс. Спочатку, правда, відкрито свою думку не висловлювали, але вже коли Лейф надовго зник з села і помалу стало ясно, що він не повернеться - тут вже бідоласі чого тільки не довелося вислухати. І що подібна поведінка недостойна чесної жінки, і що вона паплюжить пам'ять її покійного чоловіка (Зак Уілкінс, невдаха-мисливець і хронічний алкаш, за три роки до цього застрелився сп’яну з власної рушниці)... А зі слів, які шепотіли за її спиною, "повія" і "вертихвостка" були найласкавішими.

 

Коли ж стало ясно, що народиться дитина, багато хто серйозно радив Мері її позбутися. Щоправда, найзавзятіші порадники стримали свій запал після того, як новоспечена мати-одиначка спересердя пообіцяла взяти лопату і вибити дурницю з їхніх голів.

 

Від дитини вона, зрозуміло, не відмовилася. Дала малюкові ім'я з тих, що були в ходу серед співвітчизників її коханого, і почала ростити його, абияк зводячи кінці з кінцями і намагаючись прогодувати себе і сина тим, що давав крихітний клаптик землі поряд з будинком.

 

Минали роки. Хлопчик виріс, зміцнів, став допомагати матері по господарству. З іншими дітьми практично не спілкувався - ті, будучи гідними нащадками своїх батьків (і ними ж частково під’южувані) не приймали його в своє коло, зате охоче задирали, обзиваючи "гірським виродком" та іншими неприємними словами. Від останнього, втім, вони швидко відучилися - Мелф, який успадкував від батька міцні гірноельфські м'язи і не лінувався підтримувати себе у формі, у словесні суперечки зазвичай не вступав, а відразу ліз у бійку. А вже бився він не гірше за загнане вовченя - ламаючи носи, вибиваючи зуби і залишаючи кривдникам на згадку чималі фінгали під очима.

 

Хлопцю дали спокій, але друзів серед однолітків він так і не знайшов. Єдиний друг, який з'явився у нього, був куди старшим за нього.

 

Село стояло на березі річки Бистрянки, де більшість жителів напували худобу і брали воду для своїх потреб - далеко не в кожного було бажання копати криницю у мерзлій північній землі. Трохи вище за течією стояв старий водяний млин, а на млині жив старий похмурий дворф на ім'я Келдар.

 

Млин давно не працював - колишній господар покинув своє дітище, коли пройшла чутка, що на межі освоєних земель знайшли великі поклади срібла. Рвонув туди – та так і згинув. Келдар з'явився через кілька років і просто зайняв занедбаний млин, нічого особливо не питаючи. Відновив до прийнятного стану житлову частину та прибудову для зберігання запасів – і став жити, промишляючи полюванням та риболовлею.

 

З селянами він майже не спілкувався, та й у самому селі з'являвся лише раз на місяць - заходив до вдови Мейтлі за овочами, крупами і спеціями, заглядав у кабачок старого Грока, щоб поповнити запаси спиртного, і йшов, навантажений покупками. Інші намагалися обходити його стороною і ні в якому разі не задирати - на такий випадок у дворфа були пудові кулаки, з якими парочка місцевих буянів уже встигла познайомитися, і важкий восьмизарядний револьвер "Гнів гір" (калібр 0,6 пальця, мушка спиляна, ствол вкорочений). Була в нього й далекобійна гвинтівка, з якої він влучно стріляв по непроханих гостях, які на свою біду опинилися поблизу млина. Але навіть коли він виїжджав у місто - купити набоїв і продати здобуті шкурки - нікому при здоровому глузді не спало б на думку пробратися в його житло - Келдар наставив навколо млина пасток, які й не снилися місцевим мисливцям.

 

Єдиним, хто не боявся старого самітника, був Мелф. Юний напівельф з дитинства ріс страшенно допитливим - але поки що спрагу знань задовольнити йому було нічим, крім кількох книг, що були в будинку, і мізерних оповідань, почутих з вуст матері. Келдара ж, що уникав усіх і вся, оточував ореол чогось таємного і незвіданого, і це приваблювало хлопця. Тому він, ризикуючи отримати прочуханку від матері, частенько підбирався до старого млина і спостерігав - здалеку, зрозуміло, щоб не потрапити в пастку або не зловити кулю. Втім, гострий зір дозволяв йому не підходити надто близько.

 

Якось вони випадково зіткнулися у вдови Мейтлі, куди Мері послала сина за товченим перцем, коріандром та іншими дріб'язками. Купивши все, що потрібно, молодий Уілкінс зібрався вже йти, коли могутня волохата рука рішуче притримала його за плече.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍