Читати книгу - "Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero"

Розділ 12

Я дивлюся на повідомлення Ярослава і вперше за весь цей «експеримент» вирішую не чекати схвалення Кирила.

Я: Було б класно. Є ідеї, коли й куди?

Я натискаю «відправити» перш ніж встигну передумати, а потім одразу кидаю телефон на диван, ніби він щойно став розпеченим.

— Ти щойно це зробила без моєї поради? — Кирило дивиться на мене, наче я зламала систему.

— Ага, — бурмочу, не дивлячись у його бік.

— Мої вітання. Маленьке дитя вчиться ходити.

— Не перегинай.

Я підбираю телефон і роблю вигляд, що зовсім не чекаю миттєвої відповіді. Але Ярослав мовчить.

Кілька хвилин… Потім десять.

— Якщо він не відповість, я переїду в інше місто, — кажу я, нервово стискаючи подушку.

— Дай йому час, — Кирило ледве стримує сміх. — Він не бот, щоб одразу видавати реакцію.

Я надуваю щоки і бурчу щось невиразне. Але врешті-решт телефон вібрує.

Ярослав: Що скажеш про четвер? Є цікавий літературний вечір у кав’ярні «Атріум».

Я відразу пригадую це місце. Воно маленьке, затишне, з тусклим світлом і запахом кориці.

Ідеально.

— Ну? — Кирило дивиться на мене, вочевидь розважаючись моїми муками.

Я беру телефон і відповідаю, зберігаючи спокійний тон, хоча всередині мене все кипить від хвилювання.

Я: Звучить цікаво. О котрій початок?

— Гідно, — хвалить Кирило.

— Ага, — видихаю я. — Тепер залишилося тільки одне.

— Що?

— Не зійти з розуму до четверга.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍