Читати книгу - "Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero"

Розділ 11

Я тримаю телефон у руках і втуплююсь у екран, ніби він ось-ось має вибухнути.

Ярослав: Було класно побачитися сьогодні. Сподіваюся, тобі теж сподобалося :)

Повідомлення висить непрочитаним уже десять хвилин.

— Ну? Чого ти мовчиш? — питає Кирило, жуючи круасан.

— Я не знаю, що відповісти, — визнаю чесно.

— Так, ти знаєш. Просто не роби цього.

Я підводжу очі й дивлюся на нього з недовірою.

— Ти серйозно?

— Абсолютно. Ти ж погодилася тримати інтригу? Ось, перший тест.

— Але це ж не чесно…

— Це життя, Сашо. Просто почекай. Нехай трохи подумає.

Я хмикаю, але все ж кладу телефон на стіл і силоміць відвертаю погляд.

— І що тепер?

— А тепер… живи своїм життям.

Жити своїм життям? Легко сказати.

Я ледь витримую годину, перш ніж знову беру телефон у руки. Повідомлення від Ярослава все ще висить без відповіді. Підозрюю, що він уже побачив, що я в онлайні, і, мабуть, думає, чому я не пишу.

— Достатньо? — не витримую я.

Кирило робить вигляд, що задумався.

— Гм… Ще п'ять хвилин.

Я кривлюсь.

— Ти знущаєшся.

— Абсолютно. Але це працює.

Зрештою я відповідаю, намагаючись дотриматися «правил» Кирила.

Я: Так, мені теж сподобалося. Було цікаво почути твою думку про книгу.

— Добре, — оцінює Кирило. — Тепер не розвивай тему. Почекай, поки він сам щось придумає.

Я кидаю на нього злісний погляд.

— Ти точно не маніпулятор?

— Я стратег, — самовдоволено каже він.

Телефон вібрує майже одразу.

Ярослав: Може, якось ще повторимо?

Я завмираю. Він сам запропонував! Це ж добре?

— Це добре? — перепитую в Кирила, щоб переконатися.

— Це прекрасно, — усміхається він.

Я знову вдивляюся в екран, намагаючись вирішити, що відповісти. І раптом ловлю себе на думці: а чому я питаю дозволу в Кирила?

Може, настав час уже діяти по-своєму?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍