Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Розділ 11: Таємничий гуркіт у млині

Дід Петро був людиною, яка знала все, що відбувається в селі.

Якщо хтось уночі нишпорив по чужому саду — дід Петро це чув.

Якщо хтось уранці збирався до магазину купити хліб, а потім передумав — дід Петро це теж знав.

Тож коли тієї ночі з млина донісся дивний гуркіт, він був першим, хто це почув.

Було приблизно третя година ночі.

Дід Петро вже давно спав, але раптом його розбудило щось дивне.

Гуп.

Він повернувся на бік, але не відкрив очей.

Гуп-гуп.

Тепер звук був голосніший.

Наче щось важке впало на дерев’яну підлогу.

Дід Петро різко розплющив очі.

— Що за…

Він сів на ліжку і прислухався.

Тиша.

Але тільки на кілька секунд.

Бо наступної миті гуркіт повторився.

Цього разу це було ніби хтось перекидав щось важке всередині млина.

Гуп! Гуп! Грррррррррх!

Дід Петро швидко вийшов на подвір’я.

Було темно, але місяць висвітлював поле і млин.

Дід дивився у той бік і хмурився.

— Оце вже цікаво…

Звуки були не такими, як у бурі.

Не схожими на гризунів.

І точно не схожими на вітер.

Гуп-гуп-гуп!

Наче хтось або щось пересувало важкі речі всередині млина.

Дід Петро стояв і прислухався.

Звуки повторювалися, але було незрозуміло, хто або що їх створює.

А потім, раптово…

Тиша.

Нічого.

Абсолютно нічого.

Наче нічого і не було.

Дід Петро ще трохи почекав.

Але більше ніякого гуркоту не було.

Лише сова ухнула десь у лісі, і більше нічого.

Дід Петро почухав потилицю.

— Оце щось новеньке…

Він ще трохи постояв, а потім повернувся до хати.

Але заснути більше не зміг.

Наступного ранку дід Петро вирішив, що мовчати не буде.

Тож коли селяни зібралися біля магазину за свіжим хлібом, він одразу заявив:

— У млині хтось є!

Усі повернулися до нього.

— Це ще що таке? — запитала баба Марія.

— Я сьогодні вночі чув звуки звідти!

— Може, то вітер? — скептично запитала тітка Ганна.

— Та який вітер?! Я ж не дурний!

Дід Петро випростав спину і серйозно подивився на всіх.

— Там було щось важке. Воно гупало, пересувалося.

— Це що ж, млин сам собі меблі переставляє? — пирхнула баба Варвара.

— Хтось там є!

Усі замовкли.

Бо це вже звучало надто серйозно.

Тепер не тільки сліди, не тільки тінь уночі, а ще й гуркіт усередині млина?

Це було дивно.

І це вже починало налякати навіть дорослих.

І поки вони перешіптувалися, що ж це могло бути…

…чотири людини і один кіт уважно слухали з-за рогу магазину.

Коли селяни почали обговорювати ці новини, Максим, Соломія, Тимко й Іван тихенько відійшли вбік.

— Ну все, тепер уже всі в селі знають, що там щось коїться, — сказала Соломія, закриваючи блокнот.

— Якщо дід Петро таке каже, значить, він справді чув щось дивне, — додав Тимко.

— І що це могло бути? — нервово запитав Іван.

— А що, якщо це те саме, що бачила баба Варвара? — висловив припущення Максим.

— Тінь?

— Так.

— І що, ця тінь вирішила посунути стільці в млині?!

— Може, вона щось шукає, — припустила Соломія.

Іван розширив очі.

— Ага! Або когось!

Усі замовкли.

Бо тепер це звучало навіть страшніше.

Тимко перехрестився.

— Ви всі це чули? У млині щось є, воно бігає по селу, залишає сліди і ще й влаштовує там перестановку вночі!

— Це точно не корова, — серйозно сказав Максим.

Іван похитав головою.

— Все. Я відмовляюся йти туди.

— Але ми підемо, — сказала Соломія.

— Ні!

— Так!

— Ні!

— Ти все одно підеш, — сказав Максим.

Іван закотив очі.

— Ненавиджу це!

— Ти нас любиш.

— Ага, як Бублик любить купатися.

Усі повернулися до Бублика.

Кіт сидів поруч, повільно моргаючи і слухаючи розмову.

Але коли почув слово "млин", його вуха сіпнулися.

Максим це помітив.

— Ти ж теж хочеш знати, що там було вночі, правда?

Бублик не моргнув.

Він просто згорнув хвіст навколо лап і тихо муркнув.

Це було його "так".

Максим підвівся.

— Отже, ми повертаємося туди сьогодні ввечері.

Іван знову схопився за голову.

— От навіщо я взагалі з вами дружу?!

Тимко усміхнувся.

— Бо без тебе було б не так весело.

Сонце ще висіло високо в небі.

Але вечір наближався.

І разом із ним наближалася відповідь.

Що або хто був у млині тієї ночі?

І чому навіть Бублик поводився так, ніби вже знав відповідь?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍