Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Княжий палац виринув з-за наступного повороту. Викладений з сіро-рожевого каменю, він вигравав сонячними бризками, створюючи легку ілюзію внутрішнього підсвічування. Стрілчасті вікна нижнього ярусу являли собою мальовничі вітражі, що були прикрашені по контуру різни́м каменем, а витончені башти, що линули до неба, створювали відчуття мало не паріння.
– Як враження? – Ігор розвернувся до Лєри.
– Гарно. Чарівно, – посміхнулась вона. – Та не затишно. Жити тут мені б не хотілось.
– В мене є що тобі запропонувати, – задоволено кивнув він. – Якщо мій варіант тебе влаштує.
Хитро примружившись, дівчина піймала його погляд й похитала головою:
– Я так розумію: шляхів відступу для мене не передбачено.
– А вони тобі потрібні? – Колвін обійняв її за талію та повів до входу у палац.
– Ну, звісно: навіщо вони мені? – пробурчала вона.
На вході Ігор пред’явив запрошення, сподіваючись, що Лєра не встигне роздивитись. Марно сподівався. У холі вона стиснула його руку:
– Запрошення?! Я думала ти придбав квитки. В тебе зв’язки у княжому оточенні?
– Лєра, – він вів її до центральних сходів, – в мене багато різних зв’язків за родом моєї діяльності.
– А в мене багато різних питань, – з натиском процідила вона.
Колвін осміхнувся:
– Вночі – я весь до твоїх послуг.
Вона майже прошипіла у відповідь, намагаючись бути почутою лише ним:
– Навіть не сподівайся вивернутись цього разу!
– І пробувати не буду!
Вони увійшли до залу, й Лєра ошелешено застигла: в ньому кружляли багато пар. Однак, не це вразило її. Підлога, на котру вони ступили, являла собою ідеальну ілюзію нічного неба, всипаного зірками. При цьому, ноги здавались дещо зануреними в нього, а танцюючі – немов ковзали посеред нічних світил. Видовище дійсно захоплювало. Ігор, притримуючи дівчину, хотів вести її вперед, та збоку пролунав голос:
– Інгвар?! Невже я бачу тебе тут?
Не сама приємна несподіванка, котру він сподівався оминути, оскільки князь не був великим любителем балу й був присутнім, зазвичай, лише при відкритті. Та не цього разу. Колвін розвернувся:
– Ваша Світлість! – трохи схилив голову у привітанні перед високим статурним світловолосим чоловіком у темно-синьому військовому парадному мундирі.
– Облиш цей офіціоз! Краще представ свою чарівну супутницю. Гадаю, твоя наречена?
– Так, – Ігор ковзнув винним поглядом по Лєрі, – моя наречена – Валерія Соколовська, – дівчина простягла руку чоловіку й, поки той схилявся над нею у галантному поцілунку, відрекомендував і його. – Князь Враніслав Меречь – володар Стрельниці.
Лєра трохи напружилась, та, мабуть, вирішила скористатись його порадою – бути собою:
– Прошу вибачити, Ваша Світлосте! Я не знайома з правилами етикету вашого князівства, тому…
– О, моя мила пані! – перебив її князь. – Не варто вибачатись. Жінки – такі прекрасні творіння, що це перед ними потрібно схиляти голови навіть князям, – він розвернувся до Ігоря. – Твоя наречена – сама чарівність! Тобі можна тільки позаздрити. І, сподіваюсь, – він знов подивився на Лєру, – вам вдасться загнуздати його невгамовну натуру та потяг до гострих відчуттів! – він якось сутужно зітхнув. – На жаль, я мушу відкланятись – справи. Розважайтесь, друзі!
Князь зник за дверима, а Ігор, криво усміхнувшись, покосився на Лєру:
– Знав би він: кому кого у вузді тримати доводиться.
– Тут можна так запросто поспілкуватись з князем?! – приголомшено продовжувала вона дивитись на двері, за котрими той щез.
– Я тобі вже казав, що тутешні князівства мають дещо іншу структуру правління й не схожі на картинки з Середньовіччя, – він подав їй руку. – Ідемо?
Дівчина вклала пальці до його долоні, й нарешті, вони не були холодними, як це зазвичай відбувалось з нею ще віднедавна, що не могло не радувати. Вона розвернулась у бік зали:
– Куди? Танцювати?
– На твій вибір. Можемо – потанцювати. А можемо піти в одне місце, про яке я тобі казав.
– Те, що мені повинно сподобатись?
– Саме так.
Лєра здійняла на нього здивовані очі:
– У княжому палаці можна так запросто розгулювати?!
Ігор розплився у самовдоволеній усмішці:
– Нам – так!
– Позер! – пирхнула вона.
– Та й по тому! – розсміявся він. – То йдемо?
Дівчина стиснула його руку:
– Веди.
Колвін повів її довгим коридором та зупинився перед величезними кованими дверима, вхід до яких охороняли двоє княжих гвардійців. Забачивши його, воїни витяглись «струнко» та ледве честь не віддали. Дякувати й на тому. Та й цього виявилось достатньо, щоб Валерія втупилась багатообіцяльним поглядом у його фізіономію, а він, як міг, цей погляд ігнорував. Вона ж, не менш старанно, пропалювала в ньому дірки.
Ігор штовхнув двері, й вони опинились зсередини темної кімнати. Він обійняв дівчину за плечі:
– Заплющ очі.
– Та ж, тут і так темно, – здивувалась вона.
– Все одно заплющ, – наполягав він, – тільки цього разу нічого не уявляй… і, на всяк випадок, не лякайся.
– Чудово! – пирхнула Лєра. – Останні слова мене остаточно заспокоїли!
– Лякати не буду. Просто може бути дещо несподівано.
– Заплющила! – невдоволено пробуркотіла дівчина.
Ігор детально уявив картинку до самих незначних дрібниць: навіть запахи та порух повітря. Коли все стабілізувалось, він схилився до Лєркиного вуха:
– Можеш дивитись.
Наступної миті Лєра, прикриваючи обличчя руками, сахнулась в його бік з такою силою, що ледь з ніг не збила. Що називається: як знайомство почалось, так воно і продовжується. Він спіймав її й насилу втримав рівновагу:
– Лєр, це – ілюзія.
– Чорт! Колвін! – вона розвернулась в його руках, сяючи сердитими очима, й стукнула кулачком по плечу. – Ти знущаєшся?!
Ігор розсміявся:
– Лєрка! Ти навіть не мокра. Просто отримай задоволення від видовища.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса», після закриття браузера.