Читати книгу - "Будденброки"

148
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 121 122 123 ... 197
Перейти на сторінку:
ж він робить? Каже нам, як це зветься латиною: pavor nocturnus… Дуже нам від того полегшало, господи боже мій! Ні, він гарний чоловік, добрий приятель нашого дому, що завгодно, але не світило науки. Видатна людина має інші прикмети, і вже замолоду видно: в неї за душею щось є. Грабов пережив сорок восьмий рік і був тоді молодий. Але, думаєш, його хвилювала свобода, справедливість, боротьба з становими привілеями і сваволею? Він учений, проте я переконана, що тодішні нечувані закони Німецького союзу про університети й пресу нітрохи його не обурювали. Він ніколи ні разу не розпалився, ніколи не зробив нічого недозволеного… Завжди те саме довгобразе, лагідне обличчя, завжди він приписує голуба і французьку булку, а в найважчих випадках — ложку настою з проскурняка… На добраніч, Ідо… Ох ні, мені здається, що на світі є зовсім інші лікарі!.. Шкода, що я не дочекалась Герди… Так, дякую, в коридорі ще світиться. На добраніч…

Коли пані Перманедер, проходячи повз двері до їдальні, відчинила їх, щоб гукнути й братові до вітальні «На добраніч», вона побачила, що обидві кімнати освітлені, і Томас ходить туди й сюди, заклавши руки за спину.

Розділ четвертий

Зоставшись сам, сенатор знову сів до столу, витяг пенсне і хотів далі читати газету. Але вже хвилини за дві підвів очі і, не міняючи постави, втупив їх між портьєри в темряву салону.

Як невпізнанно мінялось його обличчя, коли він залишався сам! М’язи рота й щік, завжди дисципліновані, звичні до послуху його твердій волі, відчужувалися й обм’якали; вираз чуйності, обережності, люб’язності й енергії, віддавна вже не природний, а роблений, спадав, ніби маска, поступаючись місцем болісній втомі; очі, затуманені, невидющі, втуплюючись в одне місце, червоніли й починали сльозитися. І, не маючи відваги ошукувати ще й себе самого, він з усіх думок, які тяжко, безладно й тривожно облягали йому голову, спромогався вхопитись тільки за одну, найсумнішу: що Томас Будденброк у сорок два роки пропаща людина.

Він глибоко зітхнув, поволі провів рукою по лобі й очах, машинально закурив нову цигарку, хоч знав, що це йому шкодить, і крізь дим далі дивився в темряву… Який контраст між страдницькою млявістю його рис і елегантністю, майже військовою ошатністю напаханих і витягнених щипцями вусів, старанно виголених щік і підборіддя, дбайливо зачесаного на ледь полисілу маківку волосся, яке біля вузьких скронь, де воно відступало двома довгастими дугами, вже не кучерявилося, як колись, а було підстрижене дуже коротко, щоб не надто проглядала сивина…

Томас Будденброк сам відчував той контраст і добре знав, що в місті кожному впадала в око суперечність між його жвавими, пружними рухами і бляклим, блідим обличчям.

Не те, щоб він став у громаді не такою важливою і незамінною особою, як раніше. Приятелі всім розказували, а заздрісники не заперечували, що бургомістр доктор Ланггальс ще категоричніше повторив слова свого попередника Евердіка: «Сенатор Будденброк — права рука бургомістра». Але що фірма «Йоганн Будденброк» була вже зовсім не та, знало, мабуть, ціле місто, навіть пан Штут із Дзвоноливарної розповідав про це своїй дружині за тарілкою юшки з салом… І це для Томаса Будденброка була найбільша мука.

А проте сам він найдужче був винен, що склалася така думка. Він був багата людина, і жодна його втрата, навіть найтяжча, шістдесят шостого року, не могла поставити під загрозу існування фірми. Та хоч він, певна річ, і далі належним чином підтримував честь свого дому й на обідах у нього подавали стільки страв, скільки й сподівалися гості, а все ж переконання, що його покинуло щастя, яке грунтувалося швидше на внутрішній певності, ніж на видимих ознаках, довело його до стану такої підозрілої нерішучості, що він, як ніколи досі, боявся випустити з рук гроші й почав ощадити майже на дрібницях у приватному житті. Він сотні разів проклинав свій новий дім, що так дорого обійшовся і, здавалося йому, крім лиха, нічого не дав. Літні подорожі скасовано, і маленький садочок коло дому замінив їм тепер морське узбережжя й гори. Обіди й вечері, які сенатор споживав разом з дружиною та малим Ганно, на його неодноразовий суворий наказ стали такі скромні, що в просторій їдальні з налощеним паркетом, з високою, пишною ліпною стелею і розкішними дубовими меблями здавалися просто сміховинними. Десерт віддавна вже дозволений був тільки в неділю… Зовні сенатор не змінився, був такий самий елегантний, як і перше; однак довголітній служник Антон розповідав на кухні, що господар міняє тепер сорочки раз на два дні, бо тонке полотно надто зношується від прання… Він знав не тільки це. Знав також, що його скоро звільнять. Герда протестувала. Трьом служницям важко давати лад у такому великому домі. Та ніщо не допомогло: Антона, який стільки років незмінно сидів на передку карети, коли Томас Будденброк їхав у сенат, звільнено з відповідною винагородою за довгу службу.

Ці заходи відповідали невтішному темпові торгівлі. Нічого не лишилося від нового, свіжого духу, яким колись Томас Будденброк оживив підприємство, — а його компаньйон, пан Фрідріх-Вільгельм Маркус, що й так йе міг би дуже впливати на справи фірми, бо вклав у неї небагато грошей, до того ж був від природи позбавлений будь-якої ініціативи.

З роками його педантичність ще збільшилась і обернулася в справжнє дивацтво. Йому треба було чверть години, щоб відрізати кінчик сигари: він підкручував вуса, відкашлювався, задумливо водив по боках очима і врешті ховав відрізаний кінчик у гаманець. Вечорами, коли кожен куток контори був ясно освітлений газовими лампами, він ніколи не забував поставити собі на столик ще й стеаринову свічку. Щопівгодини він підводився і йшов під кран відсвіжити собі голову. Одного ранку під його столом хтось забув порожній мішок з-під зерна: пан Маркус вирішив, що то кіт, почав лаятись і, на посміх усього персоналу, виганяти його з кімнати… Ні, не така він був людина, щоб всупереч теперішній млявості свого компаньйона сприяти розквітові фірми. І сенатора часто, як оце тепер, коли він стомленим поглядом вдивлявся в темряву салону, поймав сором і розпачлива нетерплячість від думки про дріб’язкові обороти, жалюгідні операції, до яких останнім часом принижувалась фірма «Йоганн Будденброк».

Але, може, це й краще? Приходить час і на біду, міркував він. Чи не мудріше принишкнути, поки вона минеться, не ворушитися, перечікувати і спокійно набиратися сили? І треба ж було Тоні саме тепер звернутися до нього з цією пропозицією, дочасно порушити його стан мудрої покори, сповнити душу

1 ... 121 122 123 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будденброки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будденброки"