Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон згадав, як ще в Лендорні він часом бачив дівчат, що ходили вулицями, усміхнені та щасливі, але його думки були завжди зайняті іншим. Тоді він навіть не задумувався, як це — зупинитися і просто подивитися на когось, відчути до когось симпатію чи цікавість.

"Мені завжди здавалося, що це зайве," — подумав він. "Що це розкіш, яку я не можу собі дозволити."

Але зараз, у тиші цієї кімнати, він вперше замислився, чи це справді так. Меліра була зовсім не такою, як ті жінки, яких він бачив раніше. У ній була не лише краса, а й щось більше — сила, загадковість, які притягували його і викликали питання, на які він хотів знайти відповіді.

Еріон ледь помітно усміхнувся, закривши очі. Йому стало цікаво, чи це відчуття, яке зараз переповнювало його, було лише миттєвою слабкістю після пережитого, чи щось більше.

Але він швидко відкинув ці думки. "Це не важливо. Я не можу дозволити собі відволікатися."

Та хоч як він намагався переконати себе, що це просто випадкові роздуми, аромат Меліри і її образ ще довго не залишали його думок, змушуючи задуматися над тим, чого він не помічав раніше.

Від думок Еріона раптово відірвав тихий, але впевнений стук у двері. Він зітхнув і підвівся з ліжка.

— Заходьте, — сказав він, підходячи ближче до дверей.

Двері відчинилися, і на порозі з’явився Салем. Його очі швидко ковзнули по кімнаті, і він присвиснув, удавано піднімаючи брови.

— Ого, Еріоне, та це ж справжні королівські покої, — сказав він, із легким сарказмом у голосі. — Ти точно не приховуєш від нас свого походження? Бо все це виглядає так, ніби ти щойно повернувся у свій палац.

Салем, не чекаючи відповіді, впевнено підійшов до стільця біля каміну, що тлів у кутку кімнати, і зручно вмостився в ньому. Він оглянув полум’я, яке видавало дивне синювате світло, і додав:

— Ну, тепер усе зрозуміло. Темрява вирішила тебе балувати, поки ми з Райнаром і Елріком будемо тіснитися в кімнаті розміром із клітку для собак.

Еріон скривився, але легка усмішка все ж промайнула на його обличчі. Він наблизився до каміну, взяв інший стілець, що стояв поруч, і сів, відкинувшись на спинку.

— Якщо хочеш, можемо помінятися, — сухо відповів він, хоча обидва знали, що це лише жарт.

Салем відкинувся назад, закинувши одну ногу на іншу, і поглянув на Еріона.

— Та ні, я тут не для того, щоб скаржитися. Мені просто цікаво. Як ти? — Його голос раптом став серйознішим. — Після всього, що сталося… це все, що ти очікував? Чи, може, трохи більше, ніж планував?

Еріон задумався, дивлячись у полум’я. Світло синього вогню відбивалося на його обличчі, створюючи дивні тіні, які наче оживали.

— Я сам не знаю, — тихо відповів він. — Усе змінилося. Іноді здається, що я переступив межу, яку не зможу перетнути назад. А іноді — ніби все це лише початок. Я просто… намагаюся зрозуміти, хто я тепер.

Салем кивнув, уважно слухаючи, але в його очах з’явився знайомий блиск.

— Ну, якщо ти хочеш мою думку, то ти все ще той самий Еріон, який колись став причиною того, що я втратив керівника, — сказав він із легкою усмішкою. — Але тепер ти просто одягнув нову, темнішу маску. Питання в тому, чи вона тебе змінить, чи ти залишишся собою.

Еріон перевів погляд на друга і ледь усміхнувся. Він не був упевнений, чи Салем розуміє всю складність його ситуації, але слова все одно мали значення.

Салем на мить замовк, вдивляючись у полум’я, а потім його голос прозвучав тихіше, ніж зазвичай, позбавлений звичного сарказму.

— Еріоне, я тут не просто, щоб поговорити про твої нові сили чи покої. Я прийшов просити тебе про допомогу.

Еріон трохи нахилив голову, уважно слухаючи, і кивнув, спонукаючи друга продовжувати.

— Еріоне, ти пам’ятаєш, я казав тобі, що пошук моєї сестри був причиною, чому я приєднався до Моракса? Я думав, що з його допомогою зможу знайти її, але, як бачиш, усе склалося зовсім інакше.

Еріон кивнув, згадуючи ту історію. Салем раніше згадував, як сестра була єдиною близькою йому людиною після смерті батьків. Її зникнення стало для нього раною, яка ніколи не заживала.

— Тоді я думав, що Моракс допоможе мені знайти її. Він обіцяв, що його зв’язки та ресурси дадуть хоч якусь інформацію. Але ти сам бачив, як усе обернулося, — Салем зітхнув, коротко посміхнувшись із гіркотою. — Гонитва за артефактами, битви, загадки. Це все не дало жодного шансу зосередитися на її пошуках.

Еріон мовчки кивнув, розуміючи, наскільки це болюче питання для друга.

— А тепер… тепер ти маєш силу, вплив і можливості, яких у нас ніколи не було раніше, — продовжив Салем, його голос наповнився рішучістю. — Я знаю, що ти зайнятий і твій шлях лише починається, але… якщо є хоч найменша можливість, що ти можеш допомогти мені знайти її, я прошу тебе це зробити.

Еріон задумався, вдивляючись у блакитне полум’я. Він знав, наскільки важливою була ця прохання для Салема, і розумів, що не може просто відмахнутися від нього.

— Я зроблю все, що зможу, Салеме, — нарешті відповів він, перевівши погляд на друга. — Але для початку розкажи мені все, що ти знаєш. Навіть найменші деталі. Чим більше ми знатимемо, тим більше шансів знайти її.