Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

"Темрява — це не завжди те, чим вона здається," промайнуло в його голові. Темрява, якої він боявся і яку ненавидів, тепер виявилася зовсім іншою. Вона мала красу, глибину і загадковість. Вона була чимось більшим, ніж просто злом або небезпекою. І тепер він став частиною цього.

Меліра раптом зупинилася і повернулася до нього. Її срібні очі м’яко світилися в напівтемряві коридору, а на вустах грала ледь помітна усмішка.

— Ми прийшли, — сказала вона, показуючи на масивні двері попереду. Її голос був спокійним, але в ньому все ще залишався той самий загадковий відтінок, який змушував Еріона задуматися про неї більше, ніж він хотів.

Еріон кивнув, намагаючись позбутися своїх думок, і повільно підійшов до дверей. Вони були вирізьблені з темного дерева, прикрашеного древніми символами, які мерехтіли слабким світлом. Він доторкнувся до них, відчуваючи теплу енергію, що йшла від дерева.

— Це твоє місце для відпочинку, — продовжила Меліра. — Тут ти зможеш знайти спокій.

Еріон подивився на неї ще раз, намагаючись прочитати щось у її виразі обличчя, але Меліра лише м’яко посміхнулася і відступила, дозволяючи йому ввійти.

Еріон відчинив двері і ступив до своєї кімнати, але, проходячи повз Меліру, відчув, як її аромат ніжно огорнув його. Це був ледь вловимий запах — теплий, м’який, із легкими нотками квітів і чогось загадкового. Він був настільки приємним, що Еріон мимоволі заплющив очі, намагаючись краще відчути це незвичне поєднання. Аромат, здавалося, оточив його, витіснивши всі інші думки.

— Еріоне? — Меліра нахилила голову, дивлячись на нього. Її голос прозвучав із ноткою турботи. — Все гаразд?

Еріон злегка здригнувся, відкрив очі і зустрів її срібний погляд. Він замешкався, але швидко зібрався і відповів:

— Так, все гаразд, — трохи нервово сказав він, намагаючись приховати своє збентеження.

Меліра м’яко усміхнулася, її очі трохи звузилися, немов вона здогадувалася про справжню причину його зупинки.

— Якщо тобі щось буде потрібно, — сказала вона, її голос був спокійним, але теплим, — просто назви моє ім'я, і я прийду.

Вона легким жестом вказала на двері і, не чекаючи відповіді, розвернулася, щоб піти назад. Її хода залишалася такою ж граційною, а постава впевненою, як і раніше.

Еріон стояв на місці, дивлячись їй услід. Його погляд ковзав по її витонченій фігурі, по плавних рухах, які нагадували танець, навіть якщо вона просто йшла. Він намагався зрозуміти, як така істота могла бути пов’язана з темрявою. Вона була зовсім не такою, якою він уявляв слугу темряви.

"Темрява дійсно багатогранна," — подумав він, перш ніж, нарешті, зітхнути і зайти до кімнати. За його спиною двері зачинилися, і він залишився наодинці, але її запах і образ залишалися з ним, змушуючи думки повертатися до неї знову і знову.

Еріон повільно оглянув кімнату, яку підготували для нього. Простір був просторим і одночасно затишним, освітлений м’яким блакитним світлом, що лилося від символів, викарбуваних на стінах. Ці символи здавалося пульсували, ніби кімната була живою. Темні кам'яні стіни були прикрашені різьбленнями, що зображували сцени битв і древні знаки, які випромінювали спокій і загадковість.

В центрі кімнати стояло велике ліжко, застелене темним, оксамитовим покривалом із тонкими срібними візерунками. Над ліжком висів тканинний навіс, прикрашений витонченими вишивками, які зображували сцени, що нагадували химерний сон. Біля ліжка знаходився невеликий столик із глибокою темною деревини, на якому стояв старовинний канделябр, у світлі якого слабко мерехтіли сині свічки.

На протилежній стіні була полиця з кількома древніми книгами та сувоями. Їхній вигляд змусив Еріона замислитися, які знання вони могли приховувати. Одна з книг лежала розкрита, ніби запрошуючи її прочитати, але він не мав зараз ні сил, ні бажання заглиблюватися в нові таємниці.

Посеред кімнати стояв невеликий круглий килим, витканий із темно-сірих і срібних ниток, а в дальньому кутку знаходився камін, у якому тихо палахкотіло синювате полум’я. Вогонь не випромінював тепла, але додавав атмосфері особливого відтінку затишку.

Еріон підійшов до ліжка. Він легенько торкнувся покривала, яке було м’яким на дотик, а потім сів на край, відчуваючи, як втома, що накопичилася за весь цей день, важким тягарем тисне на нього. Він повільно зняв обладунки, відчуваючи полегшення, і ліг, опустивши голову на подушку. Її поверхня була настільки м’якою, що йому здалося, ніби вона обійняла його, запрошуючи до відпочинку.

Він закрив очі, але запах Меліри, який все ще залишався в його пам’яті, знову нагадав про себе. Еріон глибоко зітхнув, дозволяючи своєму тілу розслабитися. Кімната здавалася тихим прихистком, і вперше за довгий час він відчув, що тут він зможе знайти спокій — нехай навіть на мить.

Лежачи на м’якому ліжку, Еріон відчував, як його тіло повільно розслабляється, але розум усе ще не знаходив спокою. Його думки несподівано повернулися до Меліри. Її погляд, аромат, хода — усе це виринало у свідомості знову і знову. Він зловив себе на тому, що вперше за довгий час приділяє таку увагу комусь із жінок.

"Це дивно," — подумав він. "Я ніколи раніше не думав про жінок у такий спосіб."

Його життя завжди було сповнене руху й небезпек. Дитинство, затьмарене втратою і нестатками, переросло у молодість, наповнену постійною боротьбою за виживання. Якщо не крадіжки, то пошуки їжі, якщо не це, то втечі від розлючених охоронців або подорожі в невідомість у пошуках прихистку. Потім прийшли таємниці, які затягнули його ще глибше, залишивши ще менше часу на щось просте, як знайомства чи навіть думки про когось іншого.