Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На площі Бастилії мокрий асфальт віддзеркалював ліхтарі. Тут також нещодавно пройшов дощ. Сонна Барбора невпевнено ступала поруч, немов ще не зовсім усвідомила, що вони повернулися в Париж. Вони йшли, тримаючись за руки. У правій Андрюс ніс пакет, в якому цокали, злегка вдаряючись одна об одну, дбайливо одягнені в захисну пластикову сіточку баночки з трюфелями.
Вони спустилися до каналу і скоро зупинилися перед яхточкою «Надія». Андрюс зняв із дверцят навісний замочок.
— Як тут холодно! — вирвалося у Барбори, як тільки вони зайшли в каюту.
Андрюс увімкнув обігрівальну лампу на ніжці. Ввімкнув світло.
— Ти сідай! — обернувся він до Барбори. — Зараз зігріємося!
Вони намагалися зігрітися аж до самого ранку. Спочатку чаєм і лампою, потім під електроковдрою. Нарешті їм вдалося заснути, але оболонка їхнього сну цієї ночі виявилася настільки тонкою, що «рвалася» кілька разів, змушуючи Андрюса підіймати голову та перевіряти час на мобільнику, що лежав поруч. Остаточно він прокинувся через кашель Барбори.
«Треба щось придумати! Але що?» — він сидів під обігрівальною лампою й намагався знайти обнадійливу відповідь на це запитання, що десятки разів звучало в його голові.
Ні, йому вже було ясно, що залишатися надовго в човні-яхті вони не можуть. Тепер він не міг збагнути, як тут можна взагалі жити в холодну пору року? Як тут жив Мішель? Може, за допомогою горілки і ще якихось обігрівачів? Або він просто загартованіший? Може, він навіть купається взимку в Сені?
Барбора, прокинувшись, виглядала нещасною Попелюшкою. Вона продовжувала кашляти, але вже не так сильно, як уночі. Андрюс напоїв її чаєм, хлюпнув туди непомітно п’ятдесят грамів горілки. А раптом допоможе?
— Ну що, гайда! — запропонував Андрюс через півгодини.
— Куди? — Барбі підняла на нього очі. — Ти щось вигадав?
— Так, — він кивнув. — Ми підемо до Франсуа та попросимося назад. Хоча б на кілька днів. У книгарні, може, не так зручно спати, але там тепло і сухо. А за кілька днів я щось знайду!..
За останні слова йому тут же стало соромно, і він перевів погляд на ілюмінатор над лавкою по інший бік столика.
Знову з наплічником і саквояжем вони мовчки чвалали бульваром Бомарше. Мовчання ще ніколи не було таким тяжким для Андрюса. Він раз по раз поглядав на Барбору. Його губи ворушилися, намагаючись підшукати правильні слова на своє виправдання. Але ніякі слова на гадку не спадали.
Книжкова крамниця «Ґлоб» ще була зачинена, але всередині світилося, і спиною до них за монітором комп’ютера праворуч від касового апарата сидів Франсуа. Він обернувся на неголосний стукіт у скляні двері. Впустив їх, трохи розгублений.
Барбора закашлялася.
— Ми більше не можемо! — пояснив їхню появу Андрюс. — Там дуже вогко! Можна на кілька днів тут залишитися?
Франсуа задумливо кивнув, запропонував жестом зайти в дальній кут до дивана.
Андрюс і Барбора опустили на підлогу наплічник і саквояж, сіли.
Андрюс згадав дитячу настільну гру з фішками та гральними костями. Згадав, як випадкове потрапляння в чорний квадрат повертало його фішку на висхідну позицію, і доводилося починати шлях до кінцевої мети із самого початку. Ось і зараз виникло саме таке відчуття: ніби він потрапив своєю фішкою, точніше, самим собою, на чорний квадрат. І його повернули на висхідну позицію, на самісінький початок шляху.
Андрюс озирнувся на звук кроків. Франсуа ніс гарячий чайник і горнятка. Коробка з чайними пакетиками вже лежала на столику.
— Ну, гаразд, — нарешті озвався господар магазину. — Але я завтра їду на два дні до мами, в Лілль. На північ. Я скажу Світлані, що ви тут ночуєте.
— Світлані? — перепитав Андрюс.
— Ви її бачили, вона тут працює.
Литовець кивнув.
— Сьогодні я також буду весь день їздити, але до вечора повернуся, — додав Франсуа.
— Ми також до вечора, — Андрюс кинув погляд на бліду Барбору. — А Барбі, може, тут посидить? Вона застудилася.
Жінка заперечно похитала головою.
Однак дощ, що припустив через півгодини за вікнами-вітринами, залишив їх до вечора всередині книгарні.
Вони просиділи весь день на м’якому здутому шкіряному дивані, гортаючи книги й альбоми і підіймаючи голову щоразу, коли в крамницю, на ходу складаючи парасольку, заходили нечисленні покупці. Декотрі з них і покупцями не були, а просто хотіли сховатися від негоди. Світлана, котра сиділа за касою, кілька разів приносила Андрюсові та Барборі каву.
Франсуа повернувся, коли вже стемніло.
— Хочу з вами поговорити, — сказав він якось надміру серйозно.
Однак не продовжив, а відійшов до Світлани та перекинувся з нею кількома словами хвилин із п’ять, перш ніж знову звернув свою увагу на Андрюса та Барбору.
Світлана тим часом попрощалася і пішла.
— Даруйте, я мав дещо їй роз’яснити на найближчі два дні. Мене ж не буде! — пояснив Франсуа. — Ходімо повечеряємо! Я пригощаю!
Андрюс здивувався. Але тут же підвівся з дивана.
Франсуа закрив крамницю, і вони вийшли через чорний хід.
Звернувши за ріг і пройшовши метрів із триста, вони засіли в типовій паризькій кутовій кав’ярні. Офіціант, вочевидь, знав книжника як постійного клієнта, тому відразу ж поквапився до їхнього столика і, тримаючи в руках меню, але не передаючи його гостям, щось пояснив Франсуа французькою.
— Він рекомендує парментьє з качкою, — витлумачив сказане офіціантом російською власник книгарні.
— А що це? — спитала Барбора.
— Це смачно. Качине стегенце з картопляним пюре під соусом. Запікається в духовці, — пояснив він.
Барбора кивнула. Андрюс також.
— Я балакав із мамою, — Франсуа трохи нахилився вперед над столом, як тільки офіціант відійшов. — Вона погодилася прийняти вас на тиждень...
Андрюс і Барбора перезирнулися.
— Навіщо? — спитав Андрюс.
Франсуа зітхнув. Позирнув уважно спочатку в очі Барборі, потім Андрюсові.
— Послухайте мене! — попросив він. — Ви не перші і не останні, хто опиняється в такій ситуації! Я бачив багато таких, як ви! І можу відразу сказати: виживе людина в Парижі чи ні! Ви тут не виживете! Ви занадто спокійні...
По обличчю Барбори Андрюс збагнув, що їй слова Франсуа дуже неприємні. Захотілося перебити книжника, змусити його замовкнути, почати з ним сперечатися. Але сперечатися любила Барбора, а тепер вона мовчала. Мовчала, і тільки обличчя її виказувало безрадісні думки.
— Я вам не кажу: повертайтеся додому, в Литву! — продовжив Франсуа, не змінюючи серйозності
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шенгенська історія. Литовський роман», після закриття браузера.