Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

як корабель посеред хвиль сильних, у біді і потоплення боялася. Нечестиві нападали на доми вірних, розграбовували все, витягали ж мужів і жінок, юнаків і дівчат безсоромно й одних до нечистот своїх, гидкі люди, инших у в'язниці й темниці тягнули. І неможливо переповісти біди тої, яка в час той на Церкву була. Єреї з храмів Господніх утікали, двері відчинені залишали, і не було місця для втікачів, щоб у ньому сховатися. Коли ж було розграбовано маєтки, настав голод, від усілякої муки важчий. Тоді багато з тих, що ходили по пустелях і ховалися в горах і вертепах, не стерпівши голоду, віддавалися в руки нечестивих, сподіваючись на якусь від них милість. Важко було втікачам, найбільше ж тим, що у великому достатку й щедротах виросли, — коріння гризли пустельне й зіллям сирим годуватися змушені були. Теодот же блаженний у той час боровся за заповідями Божими, великі піднімав труди і ризикував: не корчмарював так, як же про нього деякі думали, щоб золото зібрати, але навмисне вдавав, що корчмарює, аби корчму свою пристанню і спочинком без страху зробити для гнаних братів. Мав же велику турботу про вірних, що сиділи в путах у в'язницях, а тих, що уникали пут, у себе переховував, і тих, що поневірялися в горах і пустелях, забезпечував їжею. Тіла мучеників, по-різному вбитих, кинені на поїдання псам, і звірам, і птахам, викрадав таємно, — а був наказ від ката про смертну кару для тих, що хотіли ховати тіла мученичі, тому Теодот блаженний викрадав їх таємно і ховав чесно. І став дім праведного цього корчмаря прибіжищем для вірних: не наглядали за цим святим нечестиві, вважаючи його корчмарем. І був він усім для всіх: для гнаних покровителем, годувальником для голодних, лікарем для недужих, утверджувачем для тих, що мали сумнів, учителем віри і благочестя, наставником богоугодного життя і до подвигу мученичого спонукувачем. Тим часом служитель диявола Теотекн звелів усю їжу і пиття, що їх на торгах продавали, хліби і вино ідоложертовними мерзотами осквернити. Це ж через християн: щоб, не хотячи, приєднувалися до нечистот ідолопоклонницьких, купуючи і куштуючи осквернене ідоложертовним. І було неможливо принести жертви чисті Богові, бо хліб і вино в цілому граді були осквернені. Те бачивши, Теодот блаженний, маючи раніше купленого багато жита, і пшениці, і вина, роздавав потай вірним і в себе багатьох годував. Тоді корчма його стала наче Ноїв ковчег, від потопу рятуючи. Як же бо тоді, коли світ водами був затоплений, неможливо було нікому врятуватися ніде, окрім Ноєвого ковчегу, так і в граді нашому (говорить письменник) ні один не міг християнин вберегтися від скверн ідольських ніде, окрім Теодотового дому. І перетворилася корчма його на притулок для подорожніх, і в храм молитовний, і у вівтар для єреїв Божих для приношення і здійснення безкровних Божественних Таїнств. Приходили до нього всі, як же до корабля в час потопу. Таким було корчмарювання цього праведного, такий його торг і прибуток. Але вже про це вистачить, аби й про инші його добрі діяння оповісти.

У той час трапилося одному другові Теодотовому, на ім'я Віктор, схопленому бути від нечествих з такої причини. Якісь із жерців Артемідиних донесли на нього ігемонові, кажучи, наче Віктор ображав їхню богиню, оповідаючи, що Аполон сестру свою рідну, Артеміду, зґвалтував й осквернив на Делі-острові перед жертовником, і годиться еллінам соромитися таких своїх богів блудодійних, що чинять беззаконня, про яке навіть чути не можуть цнотливі люди. З таким наклепом взяв ігемон Віктора і посадив до темниці. Приходили до в'язня елліни, лагідно говорячи: "Скорися ігемонові — і великою честю будеш вшанований, і будеш другом царів, і багатства багато від нього отримаєш, і в палатах царських ходити почнеш. Якщо не послухаєш ігемона, то знай, що люті муки на тебе чекають і цілому дому твоєму згуба близька, маєтки ж твої розграбують і цілий рід твій винищать, і тіло твоє після лютих мук і гіркої смерти кинуть псам на поїдання". Те й більше говорили нечестиві Вікторові. Благочестя ж ісповідник Теодот вночі до нього в темницю прийшов, утверджував його, кажучи: "Не слухай, о Вікторе, звабливих слів, що їх тобі говорять нечестиві, не приймай поради їхньої лукавої, аби не піти вслід за ними, покинувши нас. І надаси тоді перевагу скверні перед цнотою, і полюбиш неправду замість правди. Не роби цього, о друже, не роби, знаючи, що скільки ті лукавими обіцянками своїми голублять, стільки у відому тягнуть загибель. Чи не такими обіцянками звабили юдеї Юду-зрадника і хіба скористав він із тридцятьох срібняків, які взяв? Нічого ж иншого не придбав собі тою ціною, окрім мотузки, щоб повіситися. Не сподівайся щось добре отримати від злих, обіцянки їхні вічну готують смерть". Такими словами Теодот праведний утверджував Віктора. Той же, допоки пам'ятав переконування святого, мужній у стражданні був і перетерпів початок мук доблесно. І хвалили ті, що дивилися на страждання його, як мученика Христового. Коли ж зближався до закінчення свого подвигу і вже мав вінець від Христа прийняти, попросив ката полегшити йому трохи, щоб подумати про себе. І зразу слуги перестали мучити його. І повели до темниці, даючи час на роздуми. Він же помер від ран у темниці, невідомий кінець ісповідання свого залишивши, через що аж до цього дня під сумнівом його пам'ять. Блаженний же Теодот пішов у село, що називалося Малос, лежало від града за сорок стадій. Чув-бо, що там святий мученик Валент, який страждав раніше в Мидикинах, через великі рани і вогонь кінець прийняв, вкинули його в ріку, що називалася Галіос. Пішов тому до того села, проте не увійшов у нього, але залишився нижче над рікою, на місці одному за два поприща від села, поки не знайшов у ріці мощів мученикових і не поховав їх. Повертаючись звідти, зустрів одновірних братів, які, побачивши його, поклонилися і віддавали велику дяку як спільному для всіх доброчинцеві, а найбільше за явлене їм велике благодіяння. Коли-бо вони вівтар Артеміди зруйнували, схопили їх родичі їхні й ігемонові на муки віддати хотіли — Теодот великою турботою і немалим коштом викупив їх із пут і мук. За те кланялися йому, дякували багато. Святий же радий був зустрічі, просив їх, щоб обідали з ним. І знайшли місце гарне, сіли на траві зеленій, було там багато дерев садових і дібровних, і пахощі квітів, і спів птахів. Перед тим як обідати, послав святий двох з них у село