Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

прикликати пресвітера, аби прийшов благословити їм трапезу, разом з ним щоб пообідав і в дорогу звичними загородив їх молитвами, звик-бо святий не обідати без присутности пресвітера і благословення єрейського. Пішли послані в село, побачили пресвітера, що з церкви після шостого часу виходив, але не впізнали, що пресвітер. Він же, бачачи, що пси на них напали, побіг до них і відігнав псів, привітав їх і питав, кажучи: "Чи ви християни? Якщо християни, то ходіть у мій дім, щоб у Христі любов'ю возвеселитися". Вони ж сказали: "Христини ми і християн шукаємо". Пресвітер усміхнувся, сказав: "О Фронтоне (так-бо сам називався), наскільки ясними бувають тобі видіння сонні. Бачив-бо вночі двох мужів, на вас подібних, які казали мені: "Ми принесли скарб цьому краю". А тому що ви подібні на тих, що уві сні були, розкажіть мені про скарб той". Відповіли послані мужі: "Справді маємо з собою мужа від будь-якого скарбу чеснішого — блаженного Теодота. Його, якщо хочеш, побачиш, але покажи нам спершу пресвітера села цього". Він же сказав: "Я той, кого шукаєте, ходімо і приведемо чоловіка Божого в дім мій". Пішов пресвітер з посланцями, побачив святого Теодота, вітав його і братів і просив усіх прийти в село в дім його. Відмовлявся ж іти святий Теодот, кажучи: "Спішу в град повернутися, бо великий подвиг і шлях до спасення для християн відкривається, годиться послужити братам, що в бідах і нужді". Тому помолився пресвітер, благословив трапезу, і почали обідати. Після обіду святий Теодот сказав до пресвітера, усміхаючись: "Яке гарне бачу це місце для поховання святих мощів". Пресвітер же сказав йому: "Ти постарайся, щоб мали ми на цьому місці мощі святі". Сказав Теодот: "Подбай лише, о отче, допомогою Божою, збудувати тут, не зволікаючи, храм молитовний для прийняття мощів святих — і скоро до тебе мощі мученицькі будуть принесені". Те мовивши, зняв свій перстень з руки і віддав пресвітерові, кажучи: "Господь свідком хай буде між мною і тобою, що скоро сюди принесені будуть мученицькі мощі". Це ж сказав святий пророчо, провіщаючи покладення там своїх мощів, — намагався-бо увійти в подвиг мученицький і дорогу свою докінчити. Після того прийшов святий у град і в дім свій і застав усе перевернене від обшуку і гоніння.

Було ж у граді сім дів, що з юности в цноті і страху Божому утверджувалися і в чистоті дівочій обручилися нетлінному й безсмертному нареченому Христові, Сину Божому. Вони вже зістарілися, серед них же була найстарша — блаженна Текуса, тітка Теодотова. їх взявши і не змігши багатьма накладеними муками до злочестя змусити, кат віддав їх юнакам блудним на осквернення, насміхаючись із християнського благочестя. Діви ж, ведені на осквернення, зітхали з глибини серця, й очі до неба зводили, і руки підносили, промовляли до Бога: "Господи Ісусе Христе, доки у нашій владі було берегти дівство цілим, знаєш, з якою пильністю і сердечністю пильнували його чистим аж до цього дня. Нині ж безсоромні юнаки отримали владу над тілами нашими, тому Ти вже Сам збережи нас чистими, якщо хочеш". Коли так святі діви з риданням до Господа молилися, один безсоромний юнак взяв найстаршу — святу Текусу, хотівши її осквернити. Вона ж, обхопивши за ноги його, зі сльозами казала: "О дитино, яка вам з нас насолода? Яка утіха єднатися з тілами, перетрудженими старістю, постом, хворобами і муками, як же ви самі бачите? Вже мені більше ніж сімдесят літ, инші мої сестри мало що молодші від мене літами. Ніяк не годиться вам, юним, притулятися до тіл, нехай так скажу, мертвих, які зразу побачите з'їджені звірами і птахами, вже-бо ігемон постановив навіть поховання нас не удостоювати. Не чіпайте тому нас, щоб отримати милість від Господа нашого Ісуса Христа за нас". Так свята Текусія з плачем до хлопця говорила, скинула покриття з голови своєї і показувала йому сивину свою, кажучи: "Цього, о дитино, посоромся, бо й ти маєш матір свою вже, як же думаю, так зістарілу, якщо ще жива. Якщо ж померла, то, згадавши її, залиш нас — і будеш мати винагороду від Владики нашого Христа, немарна-бо є на Нього надія". Такими словами святої Текуси хлопець той й инші розчулилися, зупинилися в похоті своїй, почали плакати і, покинувши їх, пішли, не вчинили зла святим дівам. Почув же Теотекн, що неоскверненими залишилися діви, не велів більше чіпати їхньої чистоти, але звелів зробити їх жрицями богині Артеміди, аби щороку, за звичаєм еллінським, обмивали ідолів у ближньому озері. Надійшов же день нечистого того свята обмивання ідолів, яке щороку з великим торжеством здійснювати звикли. Поклали тому кожного ідола на окрему колісницю, везли всенародно з ликуванням до озера. Везли ж, за велінням ігемона, і святих дів перед ідолами, кожну на окремій колісниці, поставлену просто, нагу, на сміх і наругу. І виходив цілий град на святкування те і на видовище, і чути було голос труби і кимвалів, і спів жінок, які з відкритими головами і розпущеним волоссям ликували, — від тупоту ж народного, що з музиками скакав, земля тряслася. Ішов же з народом тим і породження єхидни — Теотекн-ігемон. На оголених же дів всі очі свої обертали, одні заливалися сміхом, инші дивувалися великодушності і терпінню їхньому, а инші на вражені ранами тіла їхні дивилися, милосердилися над ними і, розчулюючись, плакали. Так святкування те нечестиве відбувалося, святий Теодот у великій був печалі через святих дів, боячись, аби котрась із них через немічне єство жіноче не ослабла в подвизі і не відпала від надії своєї на Христа. І молився за них віддано до Бога, щоб укріпив їх у стражданні. Замкнувся на молитву близько церкви святих патріярхів Авраама, Ісаака і Якова з Поліхронієм, родичем своїм, і з Теодотом молодшим, від родички його народженим, і з иншими деякими християнами в малій хатині убогого одного мужа на ім'я Теохарид. Впавши ниць, лежали на землі, молячись від першої години дня до шостої, аж поки не сповістила Теохаридова жінка, що дів святих тіла в озері потоплені. На таку звістку святий Теодот піднявся трохи із землі і, стоячи на колінах, підніс руки свої до неба і сльозами великими, наче дощовими краплями омиваючись, сказав: "Дякую Тобі, Владико, що почув голос плачу мого і не зневажив сліз моїх". Тоді почав питати жінку ту, яким чином діви у воді були потоплені і на якому місці: чи при березі, чи посередині. Вона ж повідала,