Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

З такого положення відносно комфортно можна було здійснити тільки звичайний, прямий замах. Благо, Мара левітувала якраз посеред вулиці, між будівель, тому й промахнутися по ній буде навіть складніше, ніж влучити.

Три руки підняли ключ угору, і Олег уперше задумався: «Коли ключ стане більшим, чи не розірве він мені руку? Може, мені не варто його так міцно тримати?»

Пролунав свист посеред неба, і Великий Демон підняла свою голову і долоню вгору, у бік яскравого Місяця. Олег теж подивився на місяць, але ніяк не міг помітити того, чим милувалася Демон.

Завмерши в цій відкритій позі, Мара не тільки перестала дивитися в бік залишків монашого війська, а й оголила місце, яке люди називають черевним сплетінням.  

Кращого моменту для використання ключа не можна було й уявити.

- АААРРРР!!! - люто закричав Риба, і Олег правильно сприйняв це як момент для нанесення удару по Марі.

У всьому місті майже одночасно пролунало одразу два надзвичайно гучні звуки. Перший звук був дзвоном усередині музичної чаші. Цей дзвін торкнувся всього, що було на обрії, і від цього тремтіння фарби на землі, будинках і машинах почали розпливатися і втрачати контраст.

Риба не змалодушничав і віддав усе у свій останній удар. Ключ у руках Риби й Олега за частку секунди збільшився тисячократно і зубами врізався прямо в тіло Мари.

Звук другий, що послідував якраз після дзенькоту з чаші, пролунав ще голосніше. Цей звук був протилежністю вібруючому спокою, це був звук оглушливого грому, що на шматки розриває небеса.

Разом із громом по небу вдарив спалах сліпучо-білого світла і на секунду прогнав узагалі всі кольори в окрузі. Потім світіння змінилося з білого на тепле, і лавина вогню розлилася по небу, що належало Місту Троянд.

Помаранчевий вогонь застилав усе вшир, а невидима сітка його стримувала, не даючи тому обрушитися й спопелити вулиці міста.

Посеред ночі різко стало світліше, ніж у найбезхмарніший полудень. Вогняні небеса сліпили, і Олег більше не міг дивитися нікуди, окрім як собі під ноги. Навіть у такому, скорченому стані Олег зміг злякатися ще раз, адже його тіло перестало відкидати будь-яку тінь. Тіней не падало і від дрібних камінчиків у нього під ногами.

Гнітючий гул вщух. Гаряче світло почало потроху тьмяніти, а полум'я в небі випаровуватися. Олег побачив зв'язок між піднятою назустріч кометі рукою Мари, і тим, як руйнівне полум'я не змогло навіть доторкнутися до землі.

Демон врятував Місто Троянд, залишки його мешканців і Олега разом із ними.

Жовте світло пішло, і на землю повернулася місячна ніч. Мара опустила свою долоню донизу і нарешті помітила великий золотий ключ, що ребром лежав у неї посеред сонячного сплетіння.

Ключ Короля не збентежив Демона, і вона руками потягнулася до грудей, що весь цей час ховалися під її ж темними локонами.

Мара обхопила свої груди знизу і пальцями почала масажувати їх у різні боки. Шия великої жінки вивернулася в блаженстві, і коли обидві її груди стиснули золотий Ключ, голова ключа серйозно надломилася. Від першої великої тріщини сітками річок пішли тонші тріщини. Сотні осколків з тонну кожен почали обвалюватися вниз, створюючи вже третій гуркіт.

Осколки ключа не щадили нікого. Жовтий метал вбивав як неуважних демонів, так і монахів на пару з місцевими жителями, які не змогли досить добре сховатися.

Ключ розсипався на осколки і в найтоншій своїй частині. Там за нього ще тримався настоятель Риба, вірніше те, що хвилиною раніше ним було. Тепер у червоній робі застиг скелет, обтягнутий кістками.

Ключ був зламаний, а на блідому Демоні не було видно й подряпини. Однак не можна було й сказати, що зовнішній вигляд Мари зовсім не зазнав змін, ні. Її маска байдужості спала. Тепер її ледачі повіки були відчинені, а безкровні губи стали червоними і широко розтягнулися в шаленій усмішці.

Монахи програли, і Олег нічого не міг змінити. Ніхто в цьому місті нічого не міг змінити.